скрадливий

СКРА́ДЛИВИЙ, а, е.

1. Який пестощами, догоджанням здатний, уміє увійти в довір’я; улесливий.

Не все спокійне ще під Шипкою І в Плевнах трудових. Там [у Болгарії 1933 року] тінь обличчя шкідникового, Скрадливий зрадник там, Але життя не вбито нового, Клянусь новим життям! (Рильський, II, 1960, 13);

// Власт. такій людині (про голос, характер і т. ін.).

Говорив він тихим, скрадливим голосом (Коз., Гарячі руки, 1960, 62);

// Розрахований на те, щоб викликати прихильність, довір’я до себе.

Мати гадає, що ця новина прикро вразила його, і своєю скрадливою відповіддю хоче применшити її гостроту… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 99);

В зелених очах князя світилася скрадлива ласкавість (Кач., Вибр., 1947, 212).

2. Ледве чутний; з намаганням бути тихим, не чутним (про стукіт, кроки, шерех і т. ін.).

Почувся стукіт у двері, обережний і скрадливий, Сагайдак обернувся (Добр., Тече річка.., 1961, 3);

Людмила Забойська допитливо глянула на двері, за якими чулися скрадливі кроки, і стишила голос (Панч, На калин. мості, 1965, 167);

Усенкова почула за ворітьми скрадливий шерех (Грим., Незакінч. роман, 1962, 300);

// Непомітний; з намаганням бути непомітним; потайний.

За сніданком Зіна знехотя клювала виделкою, кидала скрадливі погляди на лобатого студента в червоній тенісці (Мушк., Серце.., 1962, 291).