скривлювати

СКРИ́ВЛЮВАТИ, юю, юєш і СКРИВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СКРИВИ́ТИ, скривлю́, скри́виш; мн. скри́влять; док.

1. перех. Робити що-небудь кривим, зігнутим, нерівним; викривляти.

Старий віл борозни не скривить (Укр.. присл.., 1963, 266);

// безос.

Не поможе бабі кадило, коли бабу скривило (Номис, 1864, № 5667);

// Надавати неприродного вигляду обличчю, його рисам і т. ін.

Переляк скривлює обличчя дружини (Стельмах, І, 1962, 285);

Кайдашиха знов притулила губи до чарки.., вкинула в рот один ковток і дуже скривила губи (Н.-Лев., II, 1956, 281);

Несказанно гірке почуття отуманення запанувало нею і скривило болісно її уста (Коб., II, 1956, 36);

Винувата посмішка скривила йому обличчя (Баш, Надія, 1960, 98);

// безос.

Осокін швидко звів очі, і рот йому скривило жахом (Ткач, Плем’я.., 1961, 258).

◊ Скриви́ти ки́слу мі́ну — зробити гримасу, виражаючи незадоволення, здивування.

— Спитала я в неї вчора, чи не хоче піти в парк на музику, — вона скривила кислу міну і спитала: — Пощо? (Л. Укр., III, 1952, 530).

2. неперех., рідко. Повертати вбік.

Коли дійшли до темного місця, де вулиця скривлювала, а лампи не було близько, Шварц потаємно шарпнув його за рукав (Фр., VII, 1951, 413).

◊ Скриви́ти душе́ю — те саме, що Покриви́ти душе́ю ( див. покриви́ти).

В цей час вона не могла скривити душею і розповіла усе про своє прохання (Стельмах, II, 1962, 233).