скрикувати

СКРИ́КУВАТИ, ую, уєш і рідко СКРИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СКРИ́КНУТИ, ну, неш, док.

1. Раптово, уривчасто видавати крик.

Нагорювавшися та наболівшися,.. спала [мати] невпокійним сном — то зітхала вона у сні, то знов скрикувала, схлипувала (Вовчок, І, 1955, 360);

— Ой! — злякано скрикують жінки і разом втискуються у хвіртку (Стельмах, Хліб.., 1959, 270);

Ось крізь сон один скрикає Лячно, різко так: Навіть в сні його лякає Газдівський кулак! (Фр., XIII, 1954, 180);

Юрій глянув униз і радісно скрикнув (Собко, Зор. крила, 1950, 40);

// Видавати голосні, пронизливі звуки (про тварин, птахів).

Лише де-не-де спросоння скрикувала самотня сорока (Десняк, Вибр., 1947, 145);

Низько над нами, враз пролетівши, скрикнув птах (Тич., II, 1957, 319);

// перен. Гучно, пронизливо густи, свистіти час від часу (про гудок, сирену і т. ін.).

За розчиненим вікном вирувало місто, скрикували сирени автомашин (Донч., V, 1957, 559);

Десь поблизу — безперестанку скрикують гудки кранів і паровозів (Баш, Дніпр. зорі, 1953, 62);

Десь за хатою глухо скрикувала коса, котрій виклепували гостре жало (Мушк., День.., 1967, 59);

Місто спало.. А вранці знов скрикнуть бруківки й загримлять… (Головко, І, 1957, 168).

2. Раптово, голосно говорити, вигукувати що-небудь.

— Здається, вона йде, Килино! — скрикує Параска. — Ти молодша, у тебе очі краще бачать — пізнавай, то не Зінька (Мирний, IV, 1955, 63);

— Альошо! — скрикую я, на ходу припавши до воза (Цюпа, Три явори, 1958, 21);

— Ой Степане Васильовичу! — радісно і лячно скрикує Зося. — Це ви?! (Стельмах, І, 1962, 647);

— Що се ти, дурню, наробив! — скрикнула Хвеська.— Нащо ти порізав жупанок? (Стор., І, 1957, 37);

— Правда? — радісно скрикнув хлопчик, і очі його засяяли, як зірочки (Тют., Вир, 1964, 176).