слина

СЛИ́НА, и, ж. Рідина, що виділяється особливими залозами у ротовій порожнині людини та хребетних тварин, зволожує ротову порожнину й сприяє змочуванню та перетравлюванню їжі.

В Кайдаша натекло повний рот слини (Н.-Лев., II, 1956, 280);

Мав він неприємну звичку, розмовляючи, забуватися і бризкати слиною на співбесідника (Гончар, Таврія, 1952, 139).

Говори́ти (вигу́кувати, ла́яти і т. ін.), що сли́на на язи́к принесе́ — говорити, кричати і т. ін. все, що заманеться.

— Се була крепка [міцна] жінка і остра на язик, почала шарпатися зо мною і лаяти, що слина на язик принесе (Фр., IV, 1950, 393);

Ковта́ти сли́ну див. ковта́ти;

Розпуска́ти (розпусти́ти) сли́ну див. розпуска́ти;

Сли́на ко́титься (покоти́лася, тече́, потекла́ і т. ін.); Слина́ на язи́к набіга́є у кого, кому: а) комусь дуже хочеться з’їсти або випити щось смачне, апетитне.

Він тоді [працюючи на фабриці] пив пиво.. Чисте, золоте, холодне пиво… Тьфу! слина котиться… (Коцюб., II, 1955, 8);

У мене аж слина покотилася від згадки про м’ясо та про пиріжки (Багмут, Опов., 1959, 5);

Оповідав Іван про все те [що варилося у їхній печі] так смачно, що аж слина текла по губах (Збан., Сеспель, 1961, 224);

Коли пан Дулькевич уздрів рибу, в нього потекла слина (Загреб., Європа 45, 1959, 98);

б) комусь дуже хочеться мати, придбати щось, оволодіти чим-небудь і т. ін.

Цариця, цар, дочка Лавина Зглядалися проміж себе, Із рота покотилась слина, До себе всякий і гребе Які достались їм подарки [подарунки] (Котл., І, 1952, 173).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. слина — [слина] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
  2. слина — сли́на́: ◊ ве́рзти нісенітниці, які сли́на́ прине́се на язи́к говорити перше, що спаде на думку (ср, ст): Коли він питатиме про діда ще раз, то ми будемо йому верзти всякі нісенітниці, які тільки слина принесе на язик... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  3. слина — сли́на іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  4. слина — СЛИ́НА, и, ж. Рідина, що виділяється особливими залозами у ротовій порожнині людини та хребетних тварин, зволожує ротову порожнину й сприяє змочуванню та перетравлюванню їжі. В Кайдаша натекло повний рот слини (І. Словник української мови у 20 томах
  5. слина — Виділення слинних залоз; безбарвна, тягуча, з легкими переливами рідина, до складу якої входять вода, мінеральні та органічні речовини, осн. травні ензими, напр., птіалін; див. ензими Універсальний словник-енциклопедія
  6. слина — Аж слину ликає. Про голодного, що дивиться як інші їдять. Плете, що слина на язик нанесе. Брехун. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. слина — -и, ж. Рідина, що виділяється особливими залозами у ротовій порожнині людини та хребетних тварин і зволожує ротову порожнину, сприяє змочуванню та перетравлюванню їжі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. слина — Сли́на, -ни, -ні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. слина — (аж) сли́на (з ро́та (по губа́х)) ко́титься (тече́, набіга́є і т. ін.) / покоти́лася (потекла́, набі́гла і т. ін.) кому, у кого і без додатка. Фразеологічний словник української мови
  10. слина — Слина, -ни ж. Слюна. Твої гроші роскотяться так, як слина. Чуб. V. 1135. ум. слинка, сли́ночка. Нашому маляті лиш слинку ковтати. Ном. № 1038. Словник української мови Грінченка