словечко
СЛОВЕ́ЧКО, а, с. Зменш.-пестл. до сло́во 1.
— Чого ж ти, Василино, мовчиш? промов до мене хоч словечко, моє серце. Чи слати до тебе старостів, чи ні? (Н.-Лев., II, 1956, 61);
На два мої листи (картка з Криму і лист звідси) не дістав я од Вас ані словечка — і се мене непокоїть (Коцюб., III, 1956, 398);
У них [синів] була своя окрема мова, яка склалася з довгого ряду специфічних спортивних словечок, що їх не завжди розумів батько (Вільде, Сестри.., 1958, 172);
От хай хтось хоч найменше словечко похвали викаже на його адресу, одразу ж, як віск, розтопиться його душа (Збан., Сеспель, 1961, 78).
◊ Закида́ти (заки́нути) слове́чко кому, за кого, про кого — те саме, що Закида́ти (заки́нути) сло́во ( див. сло́во).
Коли учителька Олена Михайлівна проводжала його до воріт, закинув їй словечко про ученицю 4-го класу Вовченко Прісю (Ю. Янов., Мир, 1956, 157);
Замо́вити [до́бре (прихи́льне)] слове́чко див. замовля́ти;
Не зрони́ти ні (а́ні, й) слове́чка див. зрони́ти;
Не промовля́ти (не промо́вити) і слове́чка див. промовля́ти.
Значення в інших словниках
- словечко — слове́чко іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- словечко — -а, с. Зменш.-пестл. до слово 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- словечко — СЛОВЕ́ЧКО, а, с. 1. Зменш.-пестл. до сло́во 1. – Чого ж ти, Василино, мовчиш? промов до мене хоч словечко, моє серце. Чи слати до тебе старостів, чи ні? (І. Словник української мови у 20 томах
- словечко — (а́ні) ні сло́ва. Нічого не розказувати нікому, не промовляти нічого. Потім зібгав мокру хусточку і загорнув її в газету. — Навіщо? Пошепки спитала Наталка. — А щоб дехто не бачив,— моргнув він і насварив пальцем.— Дивись мені, ані слова (С. Фразеологічний словник української мови
- словечко — Слове́чко, -чка, -чку; -ве́чка, -ве́чок Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- словечко — Словечко, словечечко, -ка с. ум. отъ слово. Словник української мови Грінченка