слідчий

СЛІ́ДЧИЙ, а, е.

1. Стос. до слідства, слідчого.

Вже всі розвідки слідчі Скінчені. Злочинцю лютий.., Завтра виступлять на тебе! (Л. Укр., IV, 1954, 154);

// Який здійснює слідство.

Згодом його призначили головою слідчої комісії. Друзі поздоровляли, раділи, а він не відчув ніякої радості (Збан., Сеспель, 1961, 191);

// Признач. для ведення слідства.

Слідча кімната. Крісло для одвідувачів. За столом привітний, бистрий слідчий (Кач., II, 1958, 395);

В Левка прояснюється на душі: виходить, ще бог милував його від слідчої кімнати (Стельмах, І, 1962, 81).

Слі́дчі о́ргани — органи, які ведуть попереднє розслідування обставин, пов’язаних із злочином.

Справу про напад біля мосту ми передамо слідчим органам (Шиян, Баланда, 1957, 97);

По відзнаках на їхніх [офіцерів] погонах Сидорчук розгадав, що це представники військових слідчих органів (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 210).

2. у знач. ім. слі́дчий, чого, ч. Службова особа, яка здійснює слідство.

Знайдений біля мертвого залізний коловорот багато дечого розповів слідчому (Донч., III, 1956, 12);

Слідчий натужно скрипів пером, закінчуючи складати протокол дізнання (Кол., Терен.., 1959, 258);

На порозі з’явилася огрядна постать чорного.. пана.. В Левка тіпнулась душа і докупи зібралися брови: парубок пізнав судового слідчого Костя Івановича Чорнокнижного (Стельмах, І, 1962, 81);

*У порівн. — Чого вас тут носить? — допитував Іллєвський, як суворий слідчий (Гончар, IV, 1960, 62).