смага

СМА́ГА́, сма́ги́, ж.

1. Сильне бажання пити; спрага.

Стомлена ватага З заробітків чимчикує.. Смага З ніг валяє небораків (Манж., Тв., 1955, 43);

Вода кругом човна ще більше дражнила його; печія й смага ще гірше пекла його в грудях, у горлі (Н.-Лев., II, 1956, 233).

2. Наліт у роті, на губах від спраги і т. ін.

— В мене вночі спадає смага на рот та на губи,— треба промочувати (Н.-Лев., III, 1956, 186);

Біля тину стоїть поранений — закурене лице, смага на губах, змучений (Головко, І, 1957, 352);

Ні спочинку, ні сну не забаг, Ні забави-розваги, Бо він бачив смагу на губах У зомлілих від спраги (Павл., Бистрина, 1959, 158);

// Пересохла плівка на губах від підвищеної температури при гарячці і т. ін.

[Явдоха:] А на губах смага, аж потріскались губи!.. (Кроп., II, 1958, 479);

По білому обличчю з запалими очима, по смазі на губах знати було, що полегшало не дуже (Головко, II, 1957, 438);

Хвороба спекла їй губи темною смагою (Тулуб, Людолови, II, 1957, 407);

// Підвищена температура тіла від хвороби; гарячка.

На устах чорно — смага попекла; одні очі горіли, як угольки тліли з глибоких ям широкого чола (Мирний, IV, 1955, 76).

3. Золотисто-коричневий або темно-коричневий колір шкіри людини, якого вона набуває під дією сонячного проміння та вітру; засмага.

Лице взялось смагою,— темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон (Вас., Вибр., 1950, 191);

У нього й досі на обличчі Смага сільських, гарячих літ (Мас., Поезії, 1950, 153);

Тепле проміння пестило їхні тіла, і золотавий, неповторний відтінок смаги лягав на шкіру, ніби відсвіт сонця (Собко, Стадіон, 1954, 351);

*Образно. З її зеленого листя пробиваються разочки ягід, на які вже сонце кинуло свою першу смагу (Стельмах, І, 1962, 485).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me