смерековий

СМЕРЕ́КОВИЙ, а, е. Прикм. до смере́ка.

Покликав [Іван]: — Марічко!.. М’яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик (Коцюб., II, 1955, 347);

Стежка вела високими верхами і густими смерековими борами (Фр., V, 1951, 58);

Довкола, на горах і в долинах, шумить і гуде смерековий ліс (Чорн., Визвол. земля, 1959, 6);

// Зробл., вигот. із смереки, з її гілок.

Піду на грядки, і Семенко зі мною .. Зробив я йому сапочку смерекову, йде по слідах та й собі нахиляється, аж зопріє (Мур., Бук. повість, 1959, 8);

Солдат на буковій корі Вирізав те слово тесаком Та й закрив смерековим вінком, Щоб не вгледів старший офіцер (Воронько, Три покоління, 1950, 8);

// Засаджений, порослий смереками.

Сині смерекові гори затягнуло холодною імлою (Ю. Бедзик, Украдені гори, 1969, 3).