смирно

СМИ́РНО.

1. Присл. до сми́рний.

І знов похилилась голова униз смирно й ласкаво, мов голова ласкавого раба (Н.-Лев., II, 1956, 41);

Багато з них думає, як оце Сташка: захопивши місце за верстатом, треба сидіти смирно, бо покірною поставою здобудеш більше, ніж криком і кулаком (Вільде, Сестри.., 1958, 390);

[Матушка Ігуменя:] Краще зайди у церкву та богу помолися, а тоді й до мене зайдеш, коли хоч, та тихо та смирно побалакаєм (Мирний, V, 1955, 84).

2. у знач. виг., військ., заст. Струнко.

— Смирно! — гримнув старшина, відчиняючи двері і вступаючи в хату (Гр., Без хліба, 1958, 27);

[Степан:] Смирно, товаришу боєць! Як стоїте перед старшим сержантом? (Корн., II, 1955, 85);

Міліціонер, що проходив якраз мимо, повернув до Тимка тугу шию. — Ти чого зуби скалиш? Стояти смирно! (Тют., Вир, 1964, 360).