смуткувати

СМУТКУВА́ТИ і СМУТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Те саме, що смути́тися.

Після Василевого весілля смуткувала Марина осінь, смуткувала й зиму, а на різд-во вже й розвеселилась! (Н.-Лев., І, 1956, 87);

Однії [однієї] неділі смуткувала я дуже сама (Вовчок, І, 1955, 194);

Він не сварився ніколи з тими, хто вважав свою думку правдивою, а бачивши в других людях злобу за неоднакові з ними думки, дуже смуткував (Сам., II, 1958, 226);

Стогне [мати], тужить,.. За діло нехотя береться Або, смутуючи, квилить: «Гарасю, соловейку мій! Як жив, озвись домене, сину!..» (Укр. поети-романтики.., 1968, 578);

О, знаю я, Чого моя Душа смуткує і болить (Сам., І, 1958, 98).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смуткувати — смуткува́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. смуткувати — СМУТКУВА́ТИ, СМУТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Те саме, що смути́тися. Після Василевого весілля смуткувала Марина осінь, смуткувала й зиму, а на різдво вже й розвеселилась! (І. Словник української мови у 20 томах
  3. смуткувати — див. журитися Словник синонімів Вусика
  4. смуткувати — і смутувати, -ую, -уєш, недок., розм. Те саме, що смутитися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. смуткувати — СУМУВА́ТИ (пройматися почуттям суму, журби), ЖУРИ́ТИСЯ, ПЕЧА́ЛИТИСЯ, СМУТИ́ТИСЯ, ТУЖИ́ТИ підсил., ПОБИВА́ТИСЯ підсил., ВБИВА́ТИСЯ (УБИВА́ТИСЯ) підсил., СМУТКУВА́ТИ розм., КРУШИ́ТИСЯ заст., фольк., БАНУВА́ТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИСЯ діал. Словник синонімів української мови
  6. смуткувати — Смуткува́ти, -ку́ю, -єш гл. Грустить. ЛВ. ІІ. 10. Смуткувала Марина осінь, смуткувала й зіму. Левиц. І. 32. Словник української мови Грінченка