смуткувати
СМУТКУВА́ТИ і СМУТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Те саме, що смути́тися.
Після Василевого весілля смуткувала Марина осінь, смуткувала й зиму, а на різд-во вже й розвеселилась! (Н.-Лев., І, 1956, 87);
Однії [однієї] неділі смуткувала я дуже сама (Вовчок, І, 1955, 194);
Він не сварився ніколи з тими, хто вважав свою думку правдивою, а бачивши в других людях злобу за неоднакові з ними думки, дуже смуткував (Сам., II, 1958, 226);
Стогне [мати], тужить,.. За діло нехотя береться Або, смутуючи, квилить: «Гарасю, соловейку мій! Як жив, озвись домене, сину!..» (Укр. поети-романтики.., 1968, 578);
О, знаю я, Чого моя Душа смуткує і болить (Сам., І, 1958, 98).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- смуткувати — смуткува́ти дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- смуткувати — див. журитися Словник синонімів Вусика
- смуткувати — і смутувати, -ую, -уєш, недок., розм. Те саме, що смутитися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- смуткувати — СМУТКУВА́ТИ, СМУТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Те саме, що смути́тися. Після Василевого весілля смуткувала Марина осінь, смуткувала й зиму, а на різдво вже й розвеселилась! (І. Словник української мови у 20 томах
- смуткувати — СУМУВА́ТИ (пройматися почуттям суму, журби), ЖУРИ́ТИСЯ, ПЕЧА́ЛИТИСЯ, СМУТИ́ТИСЯ, ТУЖИ́ТИ підсил., ПОБИВА́ТИСЯ підсил., ВБИВА́ТИСЯ (УБИВА́ТИСЯ) підсил., СМУТКУВА́ТИ розм., КРУШИ́ТИСЯ заст., фольк., БАНУВА́ТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИ діал., ПЕЧА́ЛУВАТИСЯ діал. Словник синонімів української мови
- смуткувати — Смуткува́ти, -ку́ю, -єш гл. Грустить. ЛВ. ІІ. 10. Смуткувала Марина осінь, смуткувала й зіму. Левиц. І. 32. Словник української мови Грінченка