сновигати

СНОВИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.

1. Ходити без певної мети, без визначеного напрямку.

Пожежу вгасили, люди розійшлись. Тільки три постаті хазяїв сновигали по пожарищі, мов тіні (Коцюб., І, 1955, 123);

Скаже Докія вкинути паші коневі — вкине [Дмитро], а не скаже — цілий день сновигатиме по хаті, заглядаючи то в одно, то в друге вікно (Стельмах, II, 1962, 396);

// Поспішно рухатися, снувати в різних напрямках, назад і вперед.

Бджоли сновигали роєм над пасікою, неначе краплі бризкали вздовж і впоперек (Н.-Лев., III, 1956, 21);

Біля школи людей уже зібралося чимало. Тупотіли на ганку чобітьми, курили, гомоніли, сновигали в коридор, з коридору (Головко, II, 1957, 53);

Від станції великим шляхом понад лісом праворуч сновигають автомашини (Ле, Клен. лист, 1960, 37);

Вгору та вниз, як човники на верстаку, сновигають поїзди з вантажами… (Мас., Роман.., 1970, 342).

2. перен. Переходити з одного предмета на інший, не зосереджуючись ні на чому (про очі, погляд, думки і т. ін.).

Заглядав [Василь] у очі. А вони сновигали неспокійно (Рибак, Помилка.., 1940, 178);

Химерні мрії, чудні думки сновигають у голові (Коз., Вибр., 1947, 113).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

сновигати

Значення в інших словниках