солов’їний
СОЛОВ’Ї́НИЙ, а, е. Прикм. до солове́й; належний йому.
Вітром донесло До мене щебетання солов’їне (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 67);
Лине пісня в гаю солов’їна (Сос., II, 1958, 447);
На Україні Спів солов’їний Гримить в гаях (Шпак, Вибр., 1952, 63);
// Сповнений співу солов’їв.
Мені приснились ночі солов’їні, Дівочі співи, пахощі левад (Рильський, І, 1956, 240);
Одного солов’їного надвечір’я.. Стародуб і Черкашин поїхали на набережну — зблизька глянути на Дніпро (Дмит., Розлука, 1957, 305);
// У якому гніздяться і співають солов’ї.
Сади солов’їні і росяні Наливатимуть плід і горітимуть цвітом (Мал., Звенигора, 1959, 171);
// Власт. солов’єві; такий, як у солов’я.
[Маруся:] Якби в мене крилечка, солов’їні очі, Полетіла б я в дорогу темненької ночі (Н.-Лев., II, 1956, 452);
Що солов’їний Вустин голос, коли скриня порожня? (Гончар, Таврія, 1952, 13).
Значення в інших словниках
- солов’їний — Солов’ї́ний, -на, -не солов’я́чий = солов’ї́ний Правописний словник Голоскевича (1929 р.)