солов’їний

СОЛОВ’Ї́НИЙ, а, е. Прикм. до солове́й; належний йому.

Вітром донесло До мене щебетання солов’їне (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 67);

Лине пісня в гаю солов’їна (Сос., II, 1958, 447);

На Україні Спів солов’їний Гримить в гаях (Шпак, Вибр., 1952, 63);

// Сповнений співу солов’їв.

Мені приснились ночі солов’їні, Дівочі співи, пахощі левад (Рильський, І, 1956, 240);

Одного солов’їного надвечір’я.. Стародуб і Черкашин поїхали на набережну — зблизька глянути на Дніпро (Дмит., Розлука, 1957, 305);

// У якому гніздяться і співають солов’ї.

Сади солов’їні і росяні Наливатимуть плід і горітимуть цвітом (Мал., Звенигора, 1959, 171);

// Власт. солов’єві; такий, як у солов’я.

[Маруся:] Якби в мене крилечка, солов’їні очі, Полетіла б я в дорогу темненької ночі (Н.-Лев., II, 1956, 452);

Що солов’їний Вустин голос, коли скриня порожня? (Гончар, Таврія, 1952, 13).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. солов’їний — Солов’ї́ний, -на, -не солов’я́чий = солов’ї́ний Правописний словник Голоскевича (1929 р.)