солоденький

СОЛОДЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до соло́дкий.

Їм я квашу солоденьку; Здумав загадку стареньку (Гл., Вибр., 1957, 292);

— Мужу мій солоденький, на біду-сь мя [мене] лишив… — жалілась Палагна (Коцюб., II, 1955, 353);

— Я тоді сидів у пивниці, — виправдувався солоденький панок з блудливими очима (Панч, В дорозі, 1959, 315);

Обух енергійно дріботів поруч, заглядав у очі запопадливо, говорив вуркотливим солоденьким голосом (Збан., Переджнив’я, 1960, 73);

Мова його була солоденька, масненька, хоч на чиряк її, пробачте, клади, як вискочить у кого на тілі (Мур., Бук. повість, 1959, 9);

Писарша глянула Ваті в очі і неначе прочитала в їх, в ласкавому солоденькому ввічливому погляді, причину ласкавих запросин на чай (Н.-Лев., IV, 1956, 58);

Байдуже перебігла [жінка] по ньому поглядом, уквітчала своє обличчя солоденькою усмішкою і ввійшла до купе (Досв., Вибр., 1959, 206);

// у знач. ім. солоде́ньке, кого, с. Солодка їжа.

[Варка:] Я тільки б і їла солоденьке! (Кроп., II, 1958, 218);

— Хто ж то не любить солоденького? — засміялась куховарка й побігла до кухні (Крот., Сини.., 1948, 54).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

солоденький

Значення в інших словниках