солоний

СОЛО́НИЙ, а, е.

1. Який містить у собі сіль (про водойми).

І падають сніги рожевих птиць На море запахуще і солоне (Рильський, II, 1960, 129);

Солоні озера щодо кількості і величини площі займають перше місце серед озер (Курс заг. геол., 1947, 12);

// Який містить у собі сіль і має характерний смак, що його надає сіль (про воду в таких водоймах, бризки і т. ін.).

Вода в стічних озерах прісна, а в безстічних — солона (Фіз. геогр., 7, 1957, 53);

Високі хвилі з ревом розбивались об каміння, стіна солоних бризок здіймалась угору (Донч., III, 1956, 342);

Пливу до берега в знесиллі. — Далеке світиться вікно. — Такі гіркі й солоні хвилі… (Сос., І, 1957, 307);

// Покритий сіллю такої води.

Джузеппе втягає в себе той запах, облизує губи, вічно солоні, виносить на берег відерце фарби і зараз починає співати (Коцюб., II, 1955, 414);

// Просякнутий сіллю (про повітря, вітер).

Де б я не жив, та повсюди шумить Чорного моря шовкова блакить, Пахнуть солоні вітри на світанні, Степу гарячого трави духмяні (Мас., Як пахне земля, 1958, 36);

Я стояв над морем і з насолодою дихав свіжим морським ..солоним повітрям (Трубл., III, 1956, 183).

2. Який має смак солі, містить у собі сіль (про сльози, кров, піт).

Стоять чумаки.. круг конаючого, похиливши сумно голови.. Солона сльоза не в одного зависла на довгих вусах… (Коцюб., І, 1955, 182);

Він розумів, що вмирає: недурно вже кілька разів раптом, без кашлю й болю, виповнювався його рот солоною кров’ю (Тулуб, В степу.., 1964, 12);

Боком пригинався [Дмитро] і вперто йшов уперед. Чув, як солоний піт щипав спину (Стельмах, II, 1962, 383);

// Вкритий потом.

У плечі солоні уївся станкач. Коней останніх покинули вчора (Гончар, IV, 1960, 14);

Пітними солоними устами припадає [Данило] до зжатого поля (Стельмах, II, 1962, 68).

◊ Як соло́ного за́йця [ганя́ти] див. за́єць.

3. Приправлений сіллю, із характерним смаком, що його надає сіль (про їжу).

Прийом у Річинських був дійсно аристократичний, з шампанським та солоним мигдалем (Вільде, Сестри.., 1958, 52);

// Який достатньо або надмірно посолений.

Варили [страву] з просяного борошна на воді без солі, бо їли його з солоним сиром (Стор., І, 1957, 266);

Вона почала куштувати кашу. — І трохи не солона! А куштувала, кажеш? — гримнула вона на Килину (Мирний, III, 1954, 355);

// у знач. ім. соло́не, ного, с. Їжа, приправлена сіллю; смак солі.

Завтра буде інше лікарство [інші ліки] і можна буде їсти кисле і солоне (Коцюб., III, 1956, 443);

Новонароджені діти добре розпізнають солодке, гірке, кисле і солоне (Шк. гігієна, 1954, 59).

4. Пригот. про запас із сіллю, в розчині солі.

Вже і обідати у неї поспіло: борщик з живою рибкою,.. каша пшоняна до олії, солона тараня з пшеничними галушечками та вареники з сім’яною макухою (Кв.-Осн., II, 1956, 54);

Поки Оля поралась,.. а Романова мати готувала перекусити їм — холодна картопля «в мундирах» лишилась від вечері, солоні огірки, — .. Роман уже й вернувсь (Головко, II, 1957, 598);

// у знач. ім. соло́не, ного, с. Засолені про запас продукти.

5. перен., розм. Виразний, дотепний, але грубий; непристойний.

Регоче гурт, кидає солоні дотепи, насмішки (Чаб., Балкан. весна, 1960, 337);

Можна повторювати його [ім’я] безліч раз думкою, пошепки і вголос, тільки б ніхто не почув, бо одразу ж почнуться двозначні розмови, розпитування, солоні жарти (Перв., Опов.., 1970, 124).

◊ Соло́не сло́во див. сло́во.

6. перен., розм. Дуже тяжкий.

Солоне життя; Солона робота;

// Зароблений тяжкою працею.

Вона мусить так тяжко працювати на шматок хліба, той гіркий та солоний шматок (Коцюб., І, 1955, 97).

◊ Сьорбну́ти соло́ного — зазнати тяжкої праці, горя, нужди, злиднів і т. ін.

— Мені, товаришу майор, рано довелося сьорбнути солоного (Баш, На.. дорозі, 1967, 153).