сошник

СОШНИ́К, а́, ч.

1. Гостра металева частина сохи, культиватора, плуга і т. ін., що зрізає шар землі.

Археологічні дані свідчать про те, що на IX ст. в Поволжі уже появилася соха з залізним сошником, яка почала витісняти залізну мотику (Іст. УРСР, І, 1953, 41);

Полозовидний сошник робить у грунті вузький проріз без виносу на поверхню вологих частинок (Механ. і електриф.., 1953, 61).

2. Пристрій у сівалці чи садильній машині, за допомогою якого висівають насіння або садять рослини.

Рижій сіють зерновими рядковими сівалками суцільним способом або через один сошник (Ол. та ефір. культ., 1956, 179);

Поряд з висівними апаратами сошники є важливими і відповідальними робочими органами сівалки (Механ. і електриф.., 1953, 59);

Із сошників тече добірне зерно У теплу землю (Вирган, Квіт. береги, 1950, 14).

3. Металева пластина в лафеті артилерійської гармати, що утримує відкочування гармати в момент пострілу.

Прави́льний схопив за прави́ло й згарячу проорав сошником — повернув гармату навіть на більший кут, як треба було (Головко, І, 1957, 289).