1. Словник української мови в 11 томах

спадкоємець

СПАДКОЄ́МЕЦЬ, мця, ч.

1. Особа, що одержала спадщину або має право на її одержання.

Обоє старі Моримухи померли, так що Опанас лишився одиноким спадкоємцем своєї батьківщини (Фр., IV, 1950, 278);

— Хто? Хто це посміє зробити? — запитав Прохор, нервуючись. — Адже спадкоємцем всього майна лишаюсь я?! — Е ні. Є ще Марія в тебе, сестра твоя… Вона теж спадкоємиця (Шиян, Баланда, 1957, 69);

// Рідна дитина, перев. син.

Зрікся я земних нащадків по собі,— адже чернець не має спадкоємців від плоті своєї (Л. Укр., III, 1952, 743);

— Я їх, чоловіків, знаю. Їм обов’язково подавай сина. Спадкоємця! (Ряб., Жайворонки, 1957, 156);

// Син правителя або інша особа, до якої має перейти влада.

Князь помер без причастя, без сповіді, найгірше ж — не повідомивши про свою останню волю, не визначивши спадкоємця своєї влади (Загреб., Диво, 1968, 413).

2. перен. Продовжувач чиєї-небудь діяльності, справи, певних традицій і т. ін.

Володимир Ілліч став тим, кому мріють наслідувати.. тисячі й сотні тисяч спадкоємців Ленінової роботи (Еллан, II, 1958, 297);

Воістину прекрасні діла творить він [народ] у галузі духовної культури,— він, законний спадкоємець усіх віків і народів,— він, творець нової історичної ери,— він, каменяр, хлібороб і співець! (Рильський, IX, 1962, 213);

Попросив [режисер] познайомити його з колгоспними механізаторами — спадкоємцями коваля Вакули (Вол., Місячне срібло, 1961, 355).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спадкоємець — спадкоє́мець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. спадкоємець — (на троні) наступник; (справи) продовжувач, послідовник. Словник синонімів Караванського
  3. спадкоємець — [спадкойемеиц'] -мц'а, ор. -мцеим, м. (на) -мцеив'і/-мц'у, мн. -мц'і, -мц'іў Орфоепічний словник української мови
  4. спадкоємець — -мця, ч. 1》 Особа, що одержала спадщину або має право на її одержання. || Рідна дитина, перев. син. || Син правителя або інша особа, до якої має перейти влада. 2》 перен. Продовжувач чиєї-небудь діяльності, справи, певних традицій тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. спадкоємець — СПАДКОЄ́МЕЦЬ, мця, ч. 1. Особа, що одержала спадщину або має право на її одержання. Обоє старі Моримухи померли, так що Опанас лишився одиноким спадкоємцем своєї батьківщини (І. Словник української мови у 20 томах
  6. спадкоємець — ПОСЛІДО́ВНИК (той, хто наслідує когось, щось, іде за чиїмсь прикладом), ПРОДО́ВЖУВАЧ, НАСЛІ́ДУВАЧ, ПРИБІ́ЧНИК, ПРИХИ́ЛЬНИК, АПО́СТОЛ книжн., АДЕ́ПТ книжн. Словник синонімів української мови
  7. спадкоємець — Спадкоє́мець, -є́мця, -є́мцеві; -є́мці, -ців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)