спадкоємний

СПАДКОЄ́МНИЙ, а, е.

1. Одержаний у спадщину.

Своїх грунтів не збільшив [Варава]; синові залишив той самий спадкоємний хутір (Стельмах, І, 1962, 80).

2. Який від народження належить до певного соціального стану.

Конституція встановлювала в Болгарії монархічний лад: главою держави проголошувався спадкоємний князь (Нова іст., 1957, 72);

// Який належить до родини, що здавна займається певним ремеслом, якоюсь діяльністю, справою і т. ін.

Григорій Григорович Андрусяк — спадкоємний лісовик. Народився в селищі Ясіня, батько був лісовиком (Літ. Укр., 31.VII 1962, 2).

3. Заснований на переході чого-небудь від одного до іншого; який переходить послідовно від одного до іншого.

Партійний працівник повинен глибоко розуміти події, бачити не тільки нове, що народжується, а й його спадкоємний зв’язок з попереднім (Ком. Укр., 9, 1968, 57);

Ставлення радянської науки до ідейної спадщини минулого визначається, як відомо, марксистським положенням про поступальний, спадкоємний характер усякого розвитку (Вітч., 8, 1968, 172).