спирати
СПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПЕ́РТИ і ЗІПЕ́РТИ, зіпру́, зіпре́ш; мин. ч. спер і зіпе́р, ла, ло; наказ. сп. зіпри́; док., перех.
1. Робити занадто тісним простір, зайнятий чим-небудь.
З обох боків спирають його [Дніпро] високі скелі (Стор., І, 1957, 250);
// Натискаючи, штовхаючи, примушувати кого-небудь відійти, відсунутися.
Заметушились [козаки] і, спираючи один одного, подалися всі до віддушини (Стар., Облога.., 1961, 53);
// тільки 3 ос. Здавлюючи, виклика́ти відчуття фізичного болю; утруднювати дихання.
Важке зітхання.. давить її, спирає (Мирний, IV, 1955, 83);
Запашний дух спирав легені (Горд., Заробітчани, 1949, 29);
Дарку сперли якісь болі під грудьми (Вільде, Б’є восьма, 1945, 169).
[Аж] ко́льки спира́ють (спе́рли); [Аж] ко́лька спира́є (спе́рла) кого — хтось відчуває ко́лючий біль у грудях, животі.
Його розбира такий сміх, що аж кольки під грудьми спирають (Коцюб., І, 1955, 168);
— Я видів, що в мене жінка дуже красна: є з ким у неділю межи люди показатися. Не одного аж колька сперла, що його жінка та не така (Март., Тв., 1954, 155);
Спира́є (спира́ло, спе́рло) дух (ві́ддих, по́дих, гру́ди, у гру́дях і т. ін.) кому, безос.— важко дихати комусь від надміру почуттів, сильних переживань і т. ін.
Від радощів дух спирає у грудях Василевих, серце на хвилину перестає битися (Мирний, IV, 1955, 79);
Чернишеві спирало груди. Кожне Ференцове слово ранило його (Гончар, III, 1959, 289);
Грицькові аж подих сперло в грудях від раптового здогаду (Головко, II, 1957, 556).
2. Притуляти, опирати для стійкості.
Один хиляє свою голову набік до стіни, другий спирає свою на поруччя (Март., Тв., 1954, 212);
Вуйко Дорко спер руки на коліна і вдивився в землю (Мак., Вибр., 1954, 29);
Олена сидить біля столу, зіперши голову на руки (Собко, Любов, 1935, 37);
// перен. Основувати на чому-небудь якісь докази і т. ін.
3. діал. Зупиняти.
Сумні літа — їх не сперти (Граб., І, 1959, 348);
Річ Посполита не могла сперти своєю силою татар і намагалась не дратувати васалів турецького султана (Панч, Гомон. Україна, 1954, 123).
♦ Спира́ти (спе́рти) вину́ на кого, діал.— те саме, що Склада́ти (скла́сти, зва́лювати, звали́ти і т. ін.) вину́ ( див. вина́).
— Навіщо ти псуєш курей, а вину спираєш на малих звірків? (Укр.. казки, 1951, 72);
Спира́ти доро́гу, діал.— не дозволяти їздити, ходити на певних ділянках дороги.
— Що робиш, боярине? За що спираєш дорогу? (Фр., VI, 1951, 41).
Значення в інших словниках
- спирати — (що кому): заперечувати, відмовляти [VI] — не допускати; дорогу спирати: не дозволяти скористатися з дороги [VI] Словник з творів Івана Франка
- спирати — спира́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- спирати — Спира́ти. Підтримувати. Ми повинні се у власнім інтересі спирати. Мені його знакомство дуже в користь пішло (Коб., Листи, 121, 504) // пол. wspierać — 1) підтримувати, бути опорою, 2) надавати підтримку, допомогу. Українська літературна мова на Буковині
- спирати — -аю, -аєш, недок., сперти і зіперти, зіпру, зіпреш; мин. ч. спер і зіпер, -ла, -ло; наказ. сп. зіпри; док., перех. 1》 Робити занадто тісним простір, зайнятий чим-небудь. || Натискаючи, штовхаючи, примушувати кого-небудь відійти, відсунутися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- спирати — СПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПЕ́РТИ, ЗІПЕ́РТИ, зіпру́, зіпре́ш; мин. ч. спер і зіпе́р, ла, ло; наказ. сп. зіпри́; док., кого, що. 1. Робити занадто тісним простір, зайнятий чим-небудь. З обох боків спирають його [Дніпро] високі скелі (О. Словник української мови у 20 томах
- спирати — спира́ти притуляти, прихиляти (ср, ст): Остаповські сиділи поруч на канапі, він спер голову на її плече, а вона говорила йому щось півголосом, лагідно (Марська); Не спирай руку на то крісло, бо зломане, ще впадеш (Авторка) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- спирати — (аж) ко́льки ко́лють (спира́ють); (аж) ко́лька ко́ле (спира́є) кого. Хто-небудь страждає від заздрощів. Та я тебе поцілую із правого боку, Най ворогів кольки колють хоть півтора року! (Коломийки). аж ко́лька спе́рла. В мене жінка дуже красна .. Фразеологічний словник української мови