сплямити

СПЛЯМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. сплямля́ть; і СПЛЯМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. Забруднити, залишивши плями на чому-небудь.

Обзирали [дами] свої сукні, щоб не сплямити дотиком о цеглу, каміння (Фр., V, 1951, 260);

[Неофіт-раб:] Убрання панське жінка поспішає зміняти на верету рабську швидше, щоб не сплямити в нашій «чистій» хаті (Л. Укр., II, 1951, 226).

2. перен. Зганьбити, ославити кого-, що-небудь; заплямувати.

Всі ті скарги пропадали, Комісара не підкопали, Ні навіть не могли сплямить (Фр., X, 1954, 287);

[Долорес:] Я наречена, і ніхто не може мене сплямити, навіть дон Жуан (Л. Укр., III, 1952, 336);

— Ви, мамо,— кажу,— своїми вигадками й батька засмучуєте; мене й його сплямували (Барв., Опов.., 1902, 239);

// Учинити наругу над ким-, чим-небудь.

— Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм, Вороги найсвятіше сплямили (Л. Укр., І, 1951, 129);

// Порушити чистоту чого-небудь, принизити чимсь неподобним.

Ніяка брехня не сміє сплямити мої уста (Коб., II, 1956, 364);

[Орлик:] Свій смертний час я стріну як солдат. Ми честь свою нічим не сплямували. Вітчизна-мати не забуде нас (Лев., Драми.., 1967, 128).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me