сплітати

СПЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПЛЕСТИ́, сплету́, сплете́ш, док., перех.

1. Виготовляти що-небудь способом плетіння.

Вона дика, боязка й чудна. Вінки собі з квіток сплітає, квітчається (Вас., І, 1959, 133);

З конячого волосу сплітав [табунник] найтоншу волосінь і.. ловив рибу… (Тулуб, В степу.., 1964, 145);

— Ось іди подивися, який я вінок сплела! (Мирний, І, 1954, 253);

Заходився вирізувати з куща тоненькі хвойдини — хотів возика плести. Довго я мудрував, поки таки сплів його так-сяк (Гр., І, 1963, 295);

А що коли б сплести сітку і запустити її в глиб дніпрову? (Донч., V, 1957, 12);

А ми вовни знайдем, Рукавиці сплетем (Стельмах, V, 1963, 344);

*Образно. Дід плентав помаленьку, а сумні думки сплітали навперейми страшні візерунки (Л. Янов., І, 1959, 316).

◊ Спліта́ти (сплести́) сильце́ (сільце́) на кого — користуючись чиєюсь необачністю, залучати кого-небудь до чогось, заманювати кудись.

[Нартал:] Ти знов на мене сплів сильце: ти навернув мене у християнство (Л. Укр., II, 1951, 431);

Спліта́ти (сплести́) сі́ті (сі́тку) навколо кого і без додатка; Спліта́ти (сплести́) павути́ння над ким— чим — інтригуючи проти кого-небудь, намагатися скомпрометувати.

Він почав знову сітку сплітати, тілько тепер не малу й тонку,— тепер він розкинув її геть, розпросторив на всі боки. Він подумав: гаразд би було секретаря піймати (Мирний, І, 1954, 160);

Науковий подвиг Улугбека був не до смаку фанатично настроєним прихильникам ісламу, які сплітали сіті змов навколо великого вченого (Знання.., 3, 1972, 9);

Кисельов, замислившись, вмить сплітає павутиння над головами верхівнянських панів (Рибак, Помилка.., 1956, 54).

2. З’єднувати плетінням.

Пальцями старий сотник Настусині коси, Мов дві гадини великі, Докупи сплітає (Шевч., II, 1963, 188);

Я сумно слухала товаришки розповідь І безуважно торочки сплітала На обрусі (Л. Укр., І, 1951, 106);

На одній з вулиць Переяслава-Хмельницького ще й досі стоять дві акації, стволи яких колись сплів Шевченко (Чаб., Шляхами.., 1961, 8);

Сплести косу; *Образно. Вони сплітали своє існування з моїм в химерну сітку, намагались налити мої вуха та моє серце тим, чим самі були повні… (Коцюб., II, 1955, 223);

Розповідав про своє життя Недокус, мов сплітав мою душу зі своєю незримими нитками (Збан., Малин. дзвін, 1958, 138);

// Переплітаючи, з’єднувати, зчіплювати (пальці, руки і т. ін.).

Ми сплітаєм руки, Біжимо на луки (Рильський, Урожай, 1950, 52);

Пропливає в одсвіті молодого місяця постать косаря. А їй здається, що це повз неї проходить її доля.. Але не наважилась навіть словом спинити її, тільки руки на серці сплела (Стельмах, І, 1962, 324);

Стара присіла на краєчок стільця, сплела пошерхлі, зморщені пальці (Жур., Звич. турботи, 1960, 137);

— Тиха.. заводь,— іронічно кидає Мамайчук, що, сплівши ноги, стоїть біля машини (Гончар, Тронка, 1963, 335);

// Переплітати, сплутувати (про гілля, віти, крони і т. ін.).

Знов чорнолісся сплітає свої гілки вгорі й на землі (Стельмах, І, 1962, 339);

Товсті осокори за узорчастою огорожею високо в небі сплітали своє верховіття (Собко, Біле полум’я, 1952, 4);

Дуби сплели кошлаті віти, Шумлять в задумі ясени (Дмит., Київські кручі, 1962, 118);

// перен. Тісно пов’язувати, поєднувати.

— Я дрожав [дрижав] і плакав, слухаючи тих повістей, і моя дитиняча уява сплітала мимоволі стать вуйка з усіми [усіма] найстрашнішими.. потворами (Фр., І, 1955, 345);

Мене чарує слова простота, що ясно, мітко к серцю промовляє, що казкою і бачить і навчає, минуле із майбутнім враз спліта (У. Кравч., Вибр., 1958, 139);

Долю молодих радянських інтелігентів Ніни Думи, Галини Величай письменник [О. Копиленко] міцно сплів з життям передових трударів колгоспу (Літ. газ., 11.III 1959, 2);

// перен. Схрещувати, переплітати.

Знали ми, що на граніті, Край петербурзької води, Сплели, як золотисті ниті, Шевченко з Пушкіним сліди (Рильський, II, 1960, 235).

3. розм. Говорити, описувати те, чого немає й не було; створювати в уяві; вигадувати.

Цар упився — вже в світлиці Він сплітає небилиці (Перв., Казка.., 1958, 38);

Мотря.. стиха шепче: «Господи! і вродиться ж така дитина на світ … отаке на матір сплести?!» (Мирний, II, 1954, 289);

[Xома:] Пани під час сплетуть такеє, Що й грамотніший не розв’яже (Кроп., V, 1959, 230);

Олена гарячково ловила, зв’язувала в один ланцюг поодинокі слова, інтонації голосу, вирази поглядів Василюшки, щоб сплести хоч би якусь підставу для Марининої підозри, але марно.. Василюшка був завжди з нею бездоганно коректний (Вільде, Сестри.., 1958, 205).