сплітати

СПЛІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПЛЕСТИ́, сплету́, сплете́ш, док., що.

1. Виготовляти що-небудь способом плетіння.

Вона дика, боязка й чудна. Вінки собі з квіток сплітає, квітчається (С. Васильченко);

З конячого волосу сплітав [табунник] найтоншу волосінь і .. ловив рибу... (З. Тулуб);

– Ось іди подивися, який я вінок сплела! (Панас Мирний);

Заходився вирізувати з куща тоненькі хвойдини – хотів возика плести. Довго я мудрував, поки таки сплів його так-сяк (Б. Грінченко);

А що коли б сплести сітку і запустити її в глиб дніпрову? (О. Донченко);

А ми вовни знайдем, Рукавиці сплетем (М. Стельмах);

* Образно. Дід плентав помаленьку, а сумні думки сплітали навперейми страшні візерунки (Л. Яновська).

2. З'єднувати, прикріплювати плетінням.

Пальцями старий сотник Настусині коси, Мов дві гадини великі, Докупи сплітає (Т. Шевченко);

Я сумно слухала товаришки розповідь І безуважно торочки сплітала На обрусі (Леся Українка);

На одній з вулиць Переяслава-Хмельницького ще й досі стоять дві акації, стволи яких колись сплів Шевченко (М. Чабанівський);

Сплести косу;

* Образно. Вони сплітали своє існування з моїм в химерну сітку, намагались налити мої вуха та моє серце тим, чим самі були повні... (М. Коцюбинський);

Розповідав про своє життя Недокус, мов сплітав мою душу зі своєю незримими нитками (Ю. Збанацький);

// Переплітаючи, з'єднувати, зчіплювати (пальці, руки і т. ін.).

Ми сплітаєм руки, Біжимо на луки (М. Рильський);

Пропливає в одсвіті молодого місяця постать косаря. А їй здається, що це повз неї проходить її доля .. Але не наважилась навіть словом спинити її, тільки руки на серці сплела (М. Стельмах);

Стара присіла на краєчок стільця, сплела пошерхлі, зморщені пальці (С. Журахович);

– Тиха .. заводь, – іронічно кидає Мамайчук, що, сплівши ноги, стоїть біля машини (О. Гончар);

// Переплітати, сплутувати (про гілля, віти, крони і т. ін.).

Знов чорнолісся сплітає свої гілки вгорі й на землі (М. Стельмах);

Товсті осокори за узорчастою огорожею високо в небі сплітали своє верховіття (В. Собко);

Дуби сплели кошлаті віти, Шумлять в задумі ясени (Л. Дмитерко);

// перен. Тісно пов'язувати, поєднувати.

– Я дрожав [дрижав] і плакав, слухаючи тих повістей, і моя дитиняча уява сплітала мимоволі стать вуйка з усіми [усіма] найстрашнішими .. потворами (І. Франко);

Мене чарує слова простота, що ясно, мітко к серцю промовляє, що казкою і бачить і навчає, минуле із майбутнім враз спліта (Уляна Кравченко);

// перен. Схрещувати, переплітати.

Знали ми, що на граніті, Край петербурзької води, Сплели, як золотисті ниті, Шевченко з Пушкіним сліди (М. Рильський).

3. розм. Говорити, описувати те, чого немає й не було; вигадувати.

Мотря .. стиха шепче: “Господи! і вродиться ж така дитина на світ... отаке на матір сплести?!” (Панас Мирний);

[Хома:] Пани під час сплетуть такеє, Що й грамотніший не розв'яже (М. Кропивницький);

Цар упився – вже в світлиці Він сплітає небилиці (Л. Первомайський);

Олена гарячково ловила, зв'язувала в один ланцюг поодинокі слова, інтонації голосу, вирази поглядів Василюшки, щоб сплести хоч би якусь підставу для Марининої підозри, але марно .. Василюшка був завжди з нею бездоганно коректний (Ірина Вільде).

◇ Плести́ (снува́ти, спліта́ти і т. ін.) павути́ння (павути́ну) див. плести́;

(1) Спліта́ти / сплести́ сильце́ (сільце́) на кого – користуючись чиєюсь необачністю, залучати кого-небудь до чогось, заманювати кудись.

[Нартал:] Ти знов на мене сплів сильце: ти навернув мене у християнство (Леся Українка);

(2) Спліта́ти / сплести́ сі́ті (сі́тку) навколо кого і без дод. – інтригуючи, намагатися скомпрометувати когось.

Науковий подвиг Улугбека був не до смаку фанатично настроєним прихильникам ісламу, які сплітали сіті змов навколо великого вченого (із журн.).