справник
СПРА́ВНИК, а, ч. У дореволюційній Росії — начальник повітової поліції.
Джеря, як тільки було почує дзвоник станового або справника, то зараз тікає з села на хутір, у ліс (Н.-Лев., II, 1956, 261);
Шумно дрібочучи по булижнику шинами, пробіг екіпаж із стурбованим справником (Панч, І, 1956, 62);
— Сьогодні ж пошліть до станового чи справника за стражниками (Стельмах, І, 1962, 567).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- справник — спра́вник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- справник — -а, ч. У дореволюційній Росії – начальник повітової поліції. Великий тлумачний словник сучасної мови
- справник — СПРА́ВНИК, а, ч., заст. Начальник повітової поліції. Джеря, як тільки було почує дзвоник станового або справника, то зараз тікає з села на хутір, у ліс (І. Нечуй-Левицький); Шумно дрібочучи по булижнику шинами, пробіг екіпаж із стурбованим справником (П. Словник української мови у 20 томах
- справник — Справник, -ка м. Исправникъ. Хата, 66. Словник української мови Грінченка