1. Словник української мови в 11 томах

співання

СПІВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. співа́ти.

Він почав передражнювати в співах.. дяка, далі вчителя. Леонід Семенович передав навіть саму вчителеву міну співання (Н.-Лев., IV, 1956, 124);

Нерозлучними з нами були дві пісні. Ми не загадували їх співання собі наперед, але їх мотиви виникали раз у раз самі — як відгук на якусь пам’ятку (Смолич, День.., 1950, 102);

// Звуки, утворювані цією дією.

— Де ж ти був, кажу, соколе, у якому краю, що не чув мого співання, мойого [мого] одчаю?.. (У. Кравч., Вибр., 1958, 53);

[Андромаха:] Я боюся іржання коней, брязкоту мечів,.. — а найгірше того смертельного співання стріл! (Л. Укр., II, 1951, 261);

// Те саме, що спі́ва́нка.

[Петро:] А хіба сьогодня [сьогодні] співання не буде? Ми ж іще гаразд і не вивчили нової пісні (Гр., II, 1963, 499).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. співання — співа́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. співання — -я, с. Дія за знач. співати. || Звуки, утворювані цією дією. || Те саме, що співанка. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. співання — СПІВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. співа́ти. Він почав передражнювати в співах .. дяка, далі вчителя. Леонід Семенович передав навіть саму вчителеву міну співання (І. Нечуй-Левицький); Нерозлучними з нами були дві пісні. Словник української мови у 20 томах
  4. співання — Співа́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)