співучість

СПІВУ́ЧІСТЬ, чості, ж. Властивість за знач. співу́чий.

Український народ здавна славиться своєю музикальністю, співучістю (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 17);

Жили по сусідству у В’юнищах дві дівчини Ліда та Тамара. Обидві ходили до школи, обидві славилися співучістю і красою (Чаб., Шляхами.., 1961, 15);

— Добривечір,— почув Берестовець приємний голос, підкреслено чітка вимова якого врівноважувалася протяглою співучістю (Перв., Опов.., 1970, 126);

«Лимерівна» і «Невільничка» [Марка Вовчка] відрізняються співучістю, мелодичним пісенним ритмом розповіді (Рад. літ-во, 18, 1955, 84);

Купала і Колас просто дивують нас розмаїтістю метрів і ритмів, багатством строфіки, співучістю, дзвінкістю слова (Рильський, III, 1956, 400);

Скрипки [А. Страдіваріуса] відзначаються художньою викінченістю форми, чарівною співучістю і повнотою звуку (Укр. нар. муз. інстр., 1967, 141).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me