стихати

СТИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТИ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. стих i сти́хнув, ла, ло; док.

1. Переставати звучати, лунати, чутися (про звук, шум і т. ін.); затихати.

Помалу спільний гомін стихає (Л. Укр., II, 1951, 536);

Час артилерійської підготовки кінчився, і пекельний гуркіт поволі стихав (Гончар, III, 1959, 44);

Трохи згодом надворі все стихло: собака поскавучала та й замовкла (Коцюб., І, 1955, 244);

Прапорщик махнув рукою, спинився оркестр, стихло «ура» (Корн., І, 1955, 162);

// безос.

Тупіт у темряві, мов бігло двоє. Враз стихло, потім свист тихий (Головко, II, 1957, 177).

2. Переставати говорити, співати, кричати, припиняти розмову, спів, крик; замовкати.

Серед зойку тюремної юрми Лазар раптом стихав і слухав тільки себе (Коцюб., II, 1955, 192);

Косар.. так починає косити, що в заростях стихає здивований деркач (Стельмах, І, 1962, 474);

— Оце вірші! — не переставав дивуватись тихенький панич. Потім зразу стих, змовк (Вас., І, 1959, 352);

Господарі стихли й благоговійно скинули смушкові шапки (Ковінька, Кутя.., 1960, 121);

*Образно. Слава їх [героїв] не стихне, не засне (Воронько, Драгі.., 1959, 58);

// Переставати видавати або утворювати звуки (про механізм, інструмент і т. ін.).

Рояль дав акорд і стих (Мирний, III, 1954, 272);

Прядки обидві стихли, й мати вже сіяла борошно на лаві на галушки, а Христя поросяті готувала (Головко, II, 1957, 86);

Стихли трамваї давно (Сос., І, 1957, 85);

// Переставати стріляти.

Стихли гармати на полях великої битви, і солдати революції.. стали до молота і плуга (Рад. Укр., 29.IX 1957, 2);

// перен. Переставати виявляти ознаки життя.

Як сонечко зайде,.. То табір стихає (Пісні та романси.., II, 1956, 255);

Спочила вже, награвшися, дітвора,.. не гомонять потомлені люди, стихає село,.. (Вовчок, VI, 1956, 275);

Заходила ніч. Містечко стихло (Чаб., Балкан. весна, 1960, 222).

Не стиха́ючи — безугавно, не вщухаючи.

Катрю обняла якась радість божевільна: усе вона позгадувала, і балакала не стихаючи (Вовчок, І, 1955, 215).

3. Ставати слабішим, ущухати (про явища природи).

Вітер, стихаючи, жалібно гуде між дротами (Хижняк, Тамара, 1959, 260);

Вітер стих, чистий свіжий сніг сріблом сяв під блакитним наметом неба (Коцюб., І, 1955, 83);

Уранці хуртовина стихла, і до Софії прийшов дід Калина (Донч., Дочка, 1950, 24);

Надворі вже стихла метелиця, але небо ще не очистилось (Стельмах, І, 1962, 182);

// безос.

Надвечір стихло. Дніпро поголубів (Жур., Вечір.., 1958, 382);

// Зменшуватися в дії, в силі вияву і т. ін.

Пошесть на людей почала стихати (Мирний, IV, 1955, 255);

І вдень і вночі не стихає двобій… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 15);

Знадвору грюкнув хтось у вікно. Робота стихла (Ірчан, II, 1958, 14);

Коли з-за Карпат піхота поверталася, стихнув бій, в Бориславі нові долота в пісковик заганяв свердлій (Рудь, Дон. зорі, 1958, 41);

// Ставати менш відчутним (про біль, почуття і т. ін.); угамовуватися.

Що за розкіш.. серед степу! Стихають болі пекучі, німіє туга самотня, тиха радість голубить душу (Мирний, III, 1954, 350);

У сні лише мій біль стихає (Олесь, Вибр., 1958, 410);

В серці стихли тяжкі муки, Змовкли тугоньки на дні (Граб., І, 1959, 188);

// розм. Утрачати блиск, жвавість (про очі); згасати.

Молодиця почервоніла, наче буряк, гнівні іскорки заграли у запалих очах, та зразу і стихли (Мирний, III, 1954, 309).

4. Переставати сердитися; заспокоюватися, утихомирюватися.

Отець Андрій підняв руку та йому: — Бушувати в моїй хаті не годиться.. — Той і стихнув зразу (Вовчок, І, 1955, 88);

— Годі! Не базікай тут! Катерина стихла, зіщулилась (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 19);

// тільки док., перен. Принишкнути, стати сумирним.

Була вона весела та жвава колись, а то стихла. Хоч як свекруха або старша невістка дошкуляла, — вона все мовчала (Гр., І, 1963, 393);

— Я ховала тих, хто не скоривсь царю й не стих, і хто — революційним дише (Тич., До молоді.., 1959, 19).