сторожа

СТОРО́ЖА, і, ж., заст.

1. Загін, група людей (перев. озброєних), що охороняють кого-, що-небудь; варта.

На майдані поставлена сторожа: один вартовий коло царської брами, другий коло Скайської, третій коло храму, четвертий ходить навколо, вартує троянські оселі (Л. Укр., II, 1951, 312);

Навколо — ні душечки.. Кордонна сторожа або поснула, або вигинула (Коцюб., І, 1955, 355);

Поміж рядами возів тихо посувалась оточена сторожею юрба в’язнів (Головко, II, 1957, 184);

Схороняти його [ліс] було нікому, кінна сторожа боялася дезертирів і розбіглася (Донч., III, 1956, 123);

*У порівн. Високі дерева, густо переплетені ліанами, наче грізна сторожа, обступили широку галявину (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 142);

// Те саме, що сто́рож.

Посій рожу, постав сторожу (Укр.. присл.., 1963, 371);

Дочку свою одиноку В хаті замикає [батько], Як іде до лавок вранці, І найма сторожу, Стару Рухлю (Шевч., II, 1953, 158);

Клав [Кармель] свою голову змучену молодиці на коліна.., а маленька сторожа [дочка] сторожила (Вовчок, І, 1955, 367).

2. рідко. Перебування десь протягом певного часу для охорони, пильнування кого-, чого-небудь.

[Лавро:] Бабо Лукіє! Вам бойовий наказ: дайте дідові на сторожу хліба і шматок сала (М. Куліш, П’єси, 1960, 89);

Були [будівничі] в роботі при вогні з вечора до другої сторожі, а зрання, починаючи з сторожі четвертої (Загреб., Диво, 1968, 619).

На сторо́жі бу́ти (стоя́ти, ста́ти і т. ін.):

а) те саме, що На ва́рті бу́ти (стоя́ти і т. ін.) ( див. ва́рта).

— «Искру» читали отут під кручею.. Ти, правда, більше на сторожі стояв (Смолич, Мир.., 1958, 40);

По всіх шляхах, в усіх кінцях стали на сторожі міста посилені козацькі роз’їзди (Кач., Вибр., 1953, 112);

б) здійснювати догляд за ким-небудь, піклуватися про когось, глядіти когось.

Батько, мати не сплять, На сторожі стоять, Не пускають саму мене У садочок гулять (Шевч., II, 1963, 138);

в) пильнувати, захищати, відстоювати що-небудь, боротися за щось.

Ти [Вітчизно] перемогу здобула, Бо при кермі, бо на сторожі Всякденно [повсякденно] Партія була (Рильський, Сад.., 1955, 7);

Радянська держава, що стоїть на сторожі миру.., — могутня перешкода на шляху імперіалістичної агресії (Програма КПРС, 1961, 16);

Під (за) сторо́жею — те саме, що Під ва́ртою ( див. ва́рта).

Стала [Горпина].. розказувати, як повели Левка в город, за яким караулом і за якою сторожею (Кв.-Осн., II, 1956, 272);

[Гелен:] Пустити непевного чужинця — необачно. Нехай собі живе, але у путах під пильною сторожею (Л. Укр., II, 1951, 307);

Ста́вити (поста́вити) сторо́жу див. ста́вити, поста́вити.

◊ Ву́хо [за́вжди́] на сторо́жі див. ву́хо.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сторожа — Огнева сторожа: пожежна сторожа [IV] Словник з творів Івана Франка
  2. сторожа — (оберігання кого-, що-небудь) варта, мн. чати, охорона, вартування, чатування, сторожування. Словник синонімів Полюги
  3. сторожа — сторо́жа іменник жіночого роду варта Орфографічний словник української мови
  4. сторожа — Варта, охорона, (в'язнів) конвой; п! ПАТРУЛЬ, ПІКЕТ. Словник синонімів Караванського
  5. сторожа — див. вартовий Словник синонімів Вусика
  6. сторожа — [сторожа] -ж'і, ор. -жеийу Орфоепічний словник української мови
  7. сторожа — СТОРО́ЖА, і, ж., заст. 1. Загін, група людей (перев. озброєних), що охороняють кого-, що-небудь; варта. На майдані поставлена сторожа: один вартовий коло царської брами, другий коло Скайської, третій коло храму, четвертий ходить навколо... Словник української мови у 20 томах
  8. сторожа — -і, ж., заст. 1》 Загін, група людей (перев. озброєних), що охороняють кого-, що-небудь; варта. || Те саме, що сторож. 2》 рідко. Перебування десь протягом певного часу для охорони, пильнування кого-, чого-небудь. Стояти на сторожі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. сторожа — ВА́РТА (загін, група перев. озброєних людей, що охороняють кого-, що-небудь), ОХОРО́НА, ЧА́ТИ (ЧА́ТА рідше), КАРАУ́Л розм., СТОРО́ЖА заст.; КОНВО́Й, ЕСКО́РТ (перев. для супроводу когось). Біля штабного вагона.. стояла посилена варта (А. Словник синонімів української мови
  10. сторожа — Сторо́жа, -жі, -жі, -жею; -ро́жі, сторо́ж Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. сторожа — 1. Невелика вартівня. 2. Укріплений пункт з вежею для спостереження за переміщеннями супротивника. Архітектура і монументальне мистецтво
  12. сторожа — Сторожа, -жі ж. Стража, караулъ. ЗОЮР. I. 60. Стоїть сторожа, гострая вартонька, коло твоєї хати. Чуб. V. 290. Гонят, мамко, на сторожу, під Чорний ліс на могилу. АД. I. 134. на сторо́жі. На стражѣ, на караулѣ. Словник української мови Грінченка