стреміти
СТРЕМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. стремля́ть; недок.
1. тільки 3 ос. Стояти сторчма.
На круглій голові стреміли копицею чорні кучері, подекуди присипані ніби срібними нитками (Н.-Лев., VI, 1966, 34);
Перед хатою лежить труп молодого хлопця, ніж стремить йому в серці (Л. Укр., III, 1952, 730);
// Виглядати звідки-небудь (про предмет, засунутий, закладений за що-небудь чи під щось).
У кого пиріжок стремить із-за пазухи, у кого паляничка (Барв., Опов.., 1902, 314).
2. розм. Перебувати де-небудь (про чиюсь небажану, надокучливу, недоречну, постійну і т. ін. присутність).
Посидів я трохи, подивився, потішивсь… далі й надокучило мені.. Невелика честь на гіллі стреміти (Вовчок, VI, 1956, 271);
[Дрейсігер:] День у день в шинку стремлять [лежебоки], та до останнього пфеніга пропиваються (Л. Укр., IV, 1954, 236).
3. Швидко рухатися, стрімко направлятися куди-небудь.
Море може бути повним і невичерпним лише тоді, коли ввесь час до нього будуть стреміти ріки (Тич., III, 1957, 218).
4. рідко. Прагнути до чого-небудь.
Знала нараз, що сталося те, до чого вона стреміла і перед чим тепер сама задрижала (Коб., I, 1956, 114);
В хмарен час не стань совою, будь орлом! Звийсь до хмар, стреми до бою (Ус., Вибр., 1948, 249);
*Образно. Все поспішало на працю, мовби велика повінь стреміла залити вулиці й завулки, майдани й мури (Мик., II, 1957, 237).
Значення в інших словниках
- стреміти — стремі́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- стреміти — Стремі́ти. Прагнути, мати мету. Ну, мої панове, до сеї шляхотної ціли стремить тов[ариство] “Народний Дім” (Б., 1895, 1, 2) Щоби вони уміли здати собі справу з того, куда має стреміти нарід сам про себе і які відносини мають бути межи ним а державою (Б. Українська літературна мова на Буковині
- стреміти — 1. прагнути, запрагнути, попрагнути, спрагнути, намагатися .намогтися, понамагатися, змагатися, змогтися, позмагатися, умагатися, умогтися, повмагатися, див. ринутися, мчати 2. це стирчати Словник чужослів Павло Штепа
- стреміти — СТРЕМІ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. стремля́ть; недок. 1. тільки 3 ос. Стояти сторчма. На круглій голові стреміли копицею чорні кучері, подекуди присипані ніби срібними нитками (І. Словник української мови у 20 томах
- стреміти — стреміти прагнути, хотіти, бажати (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- стреміти — -млю, -миш; мн. стремлять; недок. 1》 тільки 3 ос. Стояти сторчма. || Виглядати звідки-небудь (про предмет, засунутий, закладений за що-небудь чи під щось). 2》 розм. Перебувати де-небудь (про чиюсь небажану, надокучливу, недоречну, постійну і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- стреміти — СТИРЧА́ТИ (різко виділятися на поверхні чогось, стояти сторч), СТРИМІ́ТИ (СТРЕМІ́ТИ), ТИРЧА́ТИ діал.; ПЕ́РТИ фам. (про буйне волосся, рослинність). По всій висоті стирчав із землі перем'ятий, знівечений метал (О. Словник синонімів української мови
- стреміти — Стреміти, -млю, -миш гл. Торчать. Була на йому біла свита, набакір шапочка стреміла. Котл. Словник української мови Грінченка