строк

СТРОК, у, ч.

1. Установлений, визначений для кого-, чого-небудь відрізок часу.

Леонтій вчився дуже добре, видав [здав] екзамен на полегкість і зменшення строку військової служби (Н.-Лев., IV, 1956, 56);

Старшого хлопця Зінько лишив, щоб він уже добув строку в хазяїна, а потім мав узяти до себе (Гр., II, 1963, 472);

— Ну й дурень, — сказав Кисіль. — Відсидів би строк — людиною став би (Мур., Бук. повість, 1959, 252);

// Відрізок часу взагалі.

Під керівництвом більшовицької партії робітничий клас нашої країни за короткий історичний строк здобув великі перемоги (Ком. Укр., 7, 1965, 40);

Колгосп був міцний, і бригаді вгору не давали глянути, щоб посіяти в найкоротший строк (Ю. Янов., II, 1954, 128).

2. Установлений, призначений час, момент.

[Демко:] Як прийде строк, тоді той, хто дав [позичив] гроші,.. їде правити (Кроп., II, 1958, 190);

Жили [евакуйовані] в землянці, потім переселилися в барак, але завод змонтували, пустили в строк, і він почав випускати першу продукцію для фронту (Кучер, Трудна любов, 1960, 230);

У мене ще був тиждень: цього досить, щоб відвідати маму й у строк приїхати на місце призначення (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 118).

3. дорев. Служба, робота по найму протягом певного установленого часу в поміщицькому або куркульському господарстві.

Ой, матінко-зірко, Як у строку гірко: Куди хилять, то й хилюся, Бо я всіх боюся (Укр.. лір. пісні, 1958, 553);

Три осені був [Давид] у строку саме під війну германську… Любили його в дворі і наймити і австріяки-полонені (Головко, II, 1957, 11);

Ціле літо в строку вибула [Оленка], мала літами, разом з дівчатами полола, в’язала, назву «двожильної» від дівчат дістала (Горд., II, 1959, 182).