1. Словник української мови в 11 томах

струмуючий

СТРУМУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до струмува́ти.

Ярослав Громійчук і Корній Іванович Турбай думали над тим, як швидше призвичаїти тварин до механічного доїння, щоб їх перестали тривожити незвичні шуми струмуючого повітря, дотики металу (Вол., Місячне срібло, 1961, 264);

Таємничість цього холодного струмуючого світла вразила і схвилювала Варвару (Перв., Дикий мед, 1963, 146).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. струмуючий — струму́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. струмуючий — СТРУМУ́ЮЧИЙ, а, е. Який струмує. Ярослав Громійчук і Корній Іванович Турбай думали над тим, як швидше призвичаїти тварин до механічного доїння, щоб їх перестали тривожити незвичні шуми струмуючого повітря, дотики металу (І. Словник української мови у 20 томах