1. Словник української мови в 11 томах

сьорбання

СЬО́РБА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. сьо́рба́ти і звуки, утворювані цією дією.

Усі їли мовчки, тілько й чути було в хаті сьорбання та гучне плямкання голодних гостей, котрі, може, вже тиждень не їли гарячої страви (Н.-Лев., VII, 1966, 132);

Далі він бачить, як усі прийнялися снідати, пересипаючи сьорбання юшки веселою жартівливою розмовою (Мирний, І, 1954, 353);

Знову до вух долетіло і наче кольнуло барабанну перетинку неймовірне сьорбання (Коп., Вибр., 1948, 37);

Хтось, поглянувши на теє сьорбання [козаків], не міг би й подумати, що в казанку — звичайнісінька сивушна горілка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 65).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сьорбання — сьо́рба́ння іменник середнього роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. сьорбання — СЬО́РБА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. сьо́рба́ти і звуки, утворювані цією дією. Усі їли мовчки, тілько й чути було в хаті сьорбання та гучне плямкання голодних гостей, котрі, може, вже тиждень не їли гарячої страви (І. Словник української мови у 20 томах
  3. сьорбання — -я, с., розм. Дія за знач. сьорбати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови