теревені

ТЕРЕВЕ́НІ, ів, мн., розм., зневажл. Дурниці, нісенітниці.

— Читає [стражник], не втне. — Писано, — каже, — як слід, а виходить — якісь теревені по-мужичому (Мирний, IV, 1955, 385);

Якщо навіть не вважати за звичайні теревені такої писанини, як от «холодніша воля», дика буря, що придавлює ліру : т. п., то все-таки можемо з них вичитати, що віра автора в народ.. не була в нього вироблена життям (Фр., XVI, 1955, 110);

// Пусті, марні розмови, балачки.

Не дошила Стеха урочної роботи — рукавчиків, — Уляна винна: вона своїми реготами та теревенями не дає дівчатам діла робити! (Мирний, II, 1954, 102);

Дарка слухала, слухала його теревені, а далі повернулася до нього спиною і стала роздивлятися краєвиди, що пропливали за вікном (Вільде, Повнол. діти, 1960, 264);

Він [Т. Шевченко] вже не раз бачив, чого були варті теревені ліберальних базік про волю, братерство й добро для «рідних братів» (Слово про Кобзаря, 1961, 63).

◊ Тереве́ні пра́вити (гну́ти, розво́дити, розвести́, розпуска́ти, розпусти́ти, точи́ти, городи́ти, плести́ і т. ін.):

а) говорити дурниці, нісенітниці.

— Хто? Ти? — Лев заревів, — така погана? Мене, такого пана, Сюди задурювать прийшла?.. Пішла! Бач, теревені розпустила! Тікай, поки ще ціла! (Гл., Вибр., 1951, 26);

Нестор дивився на неї поблажливими, спокійними очима, як на дитину, яка городить теревені (Вільде, Сестри.., 1958, 572);

б) говорити щось незначне, несерйозне, пусте.

[Дженні:] А хто ж мене рівняв і до принцеси і до русалки… і… і вже не знаю, до кого ще? Хто правив теревені, аби мене барити? (Л. Укр., III, 1952, 72);

— Годі вам теревені гнуть, — гукнув Барило, прислухаючись. — Чи чуєте, здається, у роги трублять? (Стор., І, 1957, 390);

Мітинг тягся недовго. Новий комісар багато не балакав. Партизани теж не любили теревенів розводити (Ю. Янов., І, 1958, 107);

Пасажири точили теревені про цю станцію, про потяг, про ціни на борошно й залізничні квитки (Досв., Вибр., 1959, 102).