терпець

ТЕРПЕ́ЦЬ, пцю́, ч., розм. Здатність довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане й т. ін.

[Вояк:] Ну, що вони там мимрять? Голосніше! [Табулярій:] Та май терпець — покликач перекаже (Л. Укр., II, 1951, 536);

— На цей час двері замикаються і вивішується друкована табличка: «Десять хвилин терпцю. Заряджаємо касети. Зараз відчинимо» (Ю. Янов., І, 1954, 196);

Ще й тепер хвилин з двадцять мине, поки прибуде [поїзд], та не було терпцю чекати, — став виходити народ на перон (Головко, II, 1957, 385).

◊ Виво́дити (ви́вести) з терпцю́ кого — сильно роздратувати кого-небудь.

Патер Гаудентій знов усміхнувся іронічно, немов почував вдоволеннє [вдоволення] із-за того, що так швидко вивів з терпцю старого пріора (Фр., II, 1950, 173);

Втрача́ти (втра́тити і т. ін.) терпе́ць — те саме, що Тра́тити (втрача́ти, втра́тити і т. ін.) терпели́вість (терпли́вість) ( див. терпели́вість).

Матвій спочатку заспокоював їх, а далі й сам почав втрачати терпець (Мик., II, 1957, 374);

— Але ж, прошу пані, — втратила терпець Олина співрозмовниця, — новітня педагогіка надає дуже великої ваги дошкільному вихованню (Вільде, Сестри.., 1958, 533);

Терпе́ць урива́ється (урва́вся, увірва́вся і т. ін.) кому. Терпцю́ нема́є (нема́, не стає́, не ста́ло і т. ін.) в кого — не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги.

Давид… хоч він і дуже погане діло зробив, підпалив, — так же його призведено до того! Нащо ж його стільки кривджено, що вже й терпець увірвався чоловікові? (Гр., II, 1963, 452);

Терпіла, терпіла, а далі й терпцю не стає!.. Де се видано? Що се за чоловік? До хати його й псами не заженеш (Коцюб., І, 1955, 29);

Треба сказати правду, — слухати довго і терпляче Микола Васильович не вмів, йому не ставало терпцю чекати, поки бесідник його манівцями добереться до своєї мети (Л. Укр., VIII, 1965, 206);

Коли уривався терпець, переповнювалась чаша народного гніву, вибухали стихійні бунти проти жорстоких недолюдків-панів (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 7);

Ганжі зрештою, видно, таки урвався терпець. — Годі! — стукнув кулаком по столу. — Досить з мене ваших нотацій! (Гончар, II, 1959, 103);

Урива́ти (урва́ти, увірва́ти) терпе́ць кому — доводити когось до втрати терпіння.

— Ох, Оксанко, і намучилась же я з ним [дідусем], ох і намучилась.. — Моя мама Оксана тільки посміхається, бо теж добре бачить, хто кому уриває терпець (Збан., Мор. чайка, 1959, 116).