тривога
ТРИВО́ГА, и, ж.
1. Неспокій, збентеження, викликані якимсь побоюванням, страхом перед чимось, передчуттям неприємного, небезпечного.
Раїса усе поглядала туди [на небо], з тривогою думаючи, чи втечуть вони од бурі (Коцюб., І, 1955, 308);
Хоча плацдарм був уже досить широкий і зовні становище здавалося більш-менш нормальним, — Хому проймала дедалі гостріша тривога. По численних, на перший погляд зовсім незначних прикметах він визначав, що справи тут кепські (Гончар, III, 1959, 359);
Двоє крайніх вікон на третьому поверсі зустріли Юрка чорним мовчанням. І одразу ж холодним крилом черкнула по серцю тривога (Мушк., День.., 1967, 163);
// перев. мн. Хвилювання, переживання, що порушують душевний спокій.
Дізнала Галя теж усякі.. тривоги та радощі, та тугу, та щастячко, невідомісінькі їй до того часу (Вовчок, І, 1955, 320);
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги (Сим., Земне тяжіння, 1964, 8);
Зося, як більшість дівчат, в стані душевної тривоги була переконана, що коли вона любить хлопця, то й він має неодмінно любити її (Стельмах, І, 1962, 277).
Життє́ві (земні́, людські́) триво́ги — турботи, клопоти, хвилювання, що супроводжують життя людини.
Село моє, спокою мій улюблений, Далекий від тривог земних! (Зеров, Вибр., 1966, 383);
Вікові ялини й сосни похмуро мовчали, їм було байдуже до людських тривог (Донч., II, 1956, 44).
◊ Триво́га ду́шу (се́рце) обгорта́є (обгорну́ла) див. обгорта́ти.
2. Метушня, шарпанина, переполох.
Закипіла по Вкраїні Страшенна тривога, Як на шляхту піднялася Сірома убога (П. Куліш, Вибр., 1969, 307);
Уранці гомін та тривога по двору. Тетянка плаче, старий Гримач без шапки ходить, розхристаний та все питає: — Де моя Катря? Де моя дитина люба? (Вовчок, І, 1955, 94);
Тут незабаром прилетів патруль, Знялася заметня, тривога, шуканина, І дівчину знайшли (Л. Укр., І, 1951, 115);
Тривожно перебігають по ній [дарабі] гуцули… Гук, і неспокій, і тривога на дарабі. Назріває трагедія (Хотк., II, 1966, 324).
3. Стан, що вимагає активних дій; загроза, небезпека.
Мітинг триває. Але раптом — тривога! Робітничі пости біля Арсеналу бачать: наближаються до Арсеналу військові частини (Довж., І, 1958, 51);
Перемога! Вікон маскувати вже не треба,.. коли тривога… (Нех., Ми живемо.., 1960, 85);
В садку з’явилася гусінь. Тривога! (Донч., VI, 1957, 18);
// Умовний сигнал, що сповіщає про небезпеку, загрозу або про битву, бій.
Трубить [Турн] в ріжок! — оп’ять [знову] тривога! Кричать, біжать, спішать якмога; Великая настала січ! Троянці дуже славно бились, Рутульці трохи поживились, Насилу розвела їх ніч (Котл., І, 1952, 250);
Затрубили в труби, забили в бубни по всьому таборі. Тривога пішла по цілому таборі (Н.-Лев., VII, 1966, 236);
Люди познімали з плечей торби, розташувалися на короткий відпочинок. Раптом хтось крикнув: «Повітря!» Деякі попадали на землю, деякі застрибали в окопи. Тривога виявилася даремною (Тют., Вир, 1964, 357).
∆ Бойова́ триво́га див. бойови́й;
Пові́тря́на триво́га див. пові́тря́ний.
◊ Би́ти (зби́ти, заби́ти, уда́рити, зня́ти, підня́ти і т. ін.) триво́гу:
а) сповіщати умовним сигналом про небезпеку, загрозливий стан, про нещастя де-небудь.
[Стась:] Та не чиніть паніки — будемо чекати. Ось Олізар прийде — скаже, в чім річ. Може, справді даром збили тривогу! (Вас., III, 1960, 402);
Федір Гичка б’є тривогу, Калатає в рейку-дзвін!.. (С. Ол., Наші знайомі, 1948, 31);
Вартовий забив тривогу… Буде бій! (Сос., І, 1957, 417);
На світанку перекопські вартові вдарили тривогу (Гончар, II, 1959, 81);
б) усвідомлюючи загрозу чого-небудь, закликати до певних дій, до вжиття певних заходів.
Хай колонізатор б’є тривогу — Хитається тюремних стін граніт (Дор., Тобі, народе.., 1959, 84);
Якось випав сніг.. Забили в колгоспі тривогу. Треба було буряки рятувати (Колг. Укр., 1, 1961, 63);
в) порушувати чийсь спокій, звичний стан; завдавати клопоту, турбувати.
Я вигадав, що заслаб, що боюся вживати м’ясо. Підняв тривогу, мусив приймати краплі од живота (Коцюб., II, 1955, 364);
В Генуї переночувала, щоб не в’явитись до Садовських серед ночі та не збивати тривоги (Л. Укр., V, 1956, 419);
Проби́ти бойову́ триво́гу див. пробива́ти.
Значення в інших словниках
- тривога — триво́га іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- тривога — Метушня, шарпанина, торганина, переполох, с. паніка, (душевна) збентеження, неспокій, хвилювання, (за кого) уболівання, ФР. ґвалт, сполох, г. алярм, (на морі) аврал, п! ПАНІКА, мн. ТРИВОГИ, (земні) клопоти, турботи Словник синонімів Караванського
- тривога — див. неспокій; попередження Словник синонімів Вусика
- тривога — [триевога] -гие, д. і м. -оз'і Орфоепічний словник української мови
- тривога — ТРИВО́ГА, и, ж. 1. Неспокій, збентеження, викликані якимсь побоюванням, страхом перед чимось, передчуттям неприємного, небезпечного. Раїса усе поглядала туди [на небо], з тривогою думаючи, чи втечуть вони од бурі (М. Словник української мови у 20 томах
- тривога — Як тривога, то до Бога, а по тривозі, забув о Бозі. В нещастю просимо Бога о поміч, а як нещастя минеться, забуваємо за поміч. Як тривога, то до Бога, а як біда, то до жида. В біді люди вмісто шукати помочі у сусідів та родини. Приповідки або українсько-народня філософія
- тривога — -и, ж. 1》 Неспокій, збентеження, викликані якимсь побоюванням, страхом перед чимось, передчуттям неприємного, небезпечного. || перев. мн. Хвилювання, переживання, що порушують душевний спокій. 2》 Метушня, шарпанина, переполох. Великий тлумачний словник сучасної мови
- тривога — би́ти / заби́ти триво́гу. 1. Сповіщати про небезпеку. — Що ж це справді робиться? Діду Кузьма, чого ж ви стоїте, як сновида? Хіба вам повилазило?.. Бийте тривогу! (В. Кучер); Вартовий забив тривогу… Буде бій! (В. Сосюра). Фразеологічний словник української мови
- тривога — НЕБЕЗПЕ́КА (можливість якогось нещастя, лиха, катастрофи); ЗАГРО́ЗА, ГРОЗА́ підсил. (можливість або неминучість виникнення нещастя, лиха і т. ін.); РИ́ЗИК (РИСК рідше) (усвідомлювана можлива небезпека); ТРИВО́ГА (стан небезпеки, що вимагає активних дій). Словник синонімів української мови
- тривога — Триво́га, -ги, -зі Правописний словник Голоскевича (1929 р.)