тьмяно

ТЬМЯ́НО. Присл. до тьмя́ний.

Тьмяно світяться вікна у маленькій халупці (Коцюб., І, 1955, 387);

Дощ посилювався, вогні в російському таборі тьмяно мерехтіли (Кочура, Зол. грамота, 1960, 301);

Біля воріт парового млина тьмяно горів ліхтарик (Шиян, Баланда, 1957, 49);

Дорога круто завертала вбік, у долину, де тьмяно блищало озеро (Тулуб, Людолови, І, 1957, 69);

На стінах.. тьмяно поблискували поїдені прозеленню шоломи, кольчуги, щити, списи (Скл., Святослав, 1959, 34);

В кутку під стелею тьмяно виблискувало сусальне золото на образах (Панч, В дорозі, 1959, 73);

Блищали тьмяно очі (Рильський, II, 1960, 57);

Світло ще не горіло. В густих сутінках тьмяно виступали кострубаті постаті біля припічка, на лаві, коло столу (Головко, II, 1957, 282);

// у знач. присудк. сл. Недостатньо світла, освітлення.

Тьмяно в халупці. Цідять морок маленькі вікна,.. гнітить низька стеля (Коцюб., II, 1955, 32);

Надворі осінь. У класі тьмяно й непривітно (Тич., ІІ,1957, 30).