тямка

ТЯ́МКА, и, ж.; мн. тямки́, мо́к; розм.

1. Те саме, що тя́ма.

— Він працьовитий, щиросердий, і в його в тямка в голові (Н.-Лев., VI, 1966, 365);

Сподобалась чортяча мова хлопцю, Не відав він про чортову лукавість, Оддав Іблісу тямку, й серце, й душу (Крим., Вибр., 1965, 153);

Тямка поволі вертала, а з нею і страшенна певність (Фр., І, 1955, 133).

◊ Без тя́мки — те саме, що Без тя́ми ( див. тя́ма).

Співав [Лукин] довго, без тямки, уже всі перестали співати, а він все ще співав (Кобр., Вибр., 1954, 202);

Бра́ти (взя́ти) в тя́мки (тя́мку) що — розуміти, усвідомлювати що-небудь.

— Чи можете у тямку взяти ви, Що горя мав я вище голови (Зеров, Вибр., 1966, 64);

Не знав [дід] письма, а через те нічого не брав у тямки у тих мудрих книжках (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 14);

Розшолопавши, що регочуть саме з нього, Данило Пришийкобиліхвіст ніяк не міг узяти в тямки — чому регочуть (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 205).

2. рідко. Пам’ять, згадка.

Любов до гарного, природа, Дівчата любі, друзяки, І найсвятіший дар — свобода, — По них самі тепер тямки! (Граб., І, 1959, 283).

◊ Дава́тися (да́тися) в тя́мки див. дава́тися;

До́вго бу́де тобі́ (вам і т. ін.) в тя́мки — хтось буде довго пам’ятати.

— А вам, Олимпські зубоскалки, Моргухи, дзиги, фіглярки, Березової дам припарки, Що довго буде вам в тямки (Котл., І, 1952, 242);

І не тя́мка; І не в тя́мки кому — і на думку не спадає.

Аж знов чогось дзвякнула клямка. Хтось в сінях говорить з малим. Прислу́халась… Їй і не тямка, Що міг повернутися Клим (Перв., II, 1958, 255);

Ма́ти у тя́мці що — тримати що-небудь у пам’яті, пам’ятати.

— Ти ще собі тото май у тямці, що ти найліпша газдиня в селі (Март., Тв., 1954, 156).