указувати
УКА́ЗУВАТИ (ВКА́ЗУВАТИ), ую, уєш, недок., УКАЗА́ТИ (ВКАЗА́ТИ), укажу́, ука́жеш, док.
1. перех. і неперех. Жестом, рухом, спрямованим кудись, на когось, щось, привертати до кого-, чого-небудь увагу; показувати.
— За кумом нічого бігати, коли кум у хаті, — жартівливо промовила Пистина Іванівна, указуючи на Григорія Петровича (Мирний, III, 1954, 191);
Челядники.. указували кожному гостеві місце за станом і за багатством його (Тулуб, Людолови, І, 1957, 95);
Усі глянули туди, куди вказував Меджінов (Донч., І, 1956, 134);
Мовчки подала [Любов Прохорівна] газету, вказуючи пальцем на замітку (Ле, Міжгір’я, 1953, 320);
Подала [дівчина] води напиться, указала шлях на брід, знову рушили машини (Гонч., Вибр., 1959, 115).
◊ Ука́зувати доро́гу (шлях, шляхи́) — бути зразком для здійснення чого-небудь.
Російська революція вказала всьому світові шляхи до соціалізму.. (Ленін, 37, 1973, 28).
2. неперех., на що. Відзначати, виділяти, називати що-небудь, роблячи відомим, помітним.
— Нам доводиться не раз бачити вас у земськім собранії [зібранні] як гласного, як члена земства, котрий перший указував то на наші помилки, то на наші ще нові нужди (Мирний, III, 1954, 284);
— Чи не можна було б сказати про все це тихо, без свідків, указати просто по-дружньому на помилки? (Донч., V, 1957, 496).
3. неперех., на що і з спол. щ о. Звертаючи увагу на що-небудь, пояснювати, розкривати його сутність.
Всі визначні твори.. виросли й ростуть із народного грунту. На це не раз указував Горький (Рильський, IX, 1962, 193);
К. Маркс указував на винятково важливе значення козацтва в історії України (Нар. тв. та етн., 3, 1968, 5).
4. неперех., кому, розм. Наказувати кому-небудь, робити зауваження, давати розпорядження, повчати.
— Ти мені не вказуй! — закричав Гнат і стукнув здоровою рукою по столу (Тют., Вир, 1964, 189);
— І чого це Мстислав буде нам указувати? Самі знаємо, що робити, — галасували гості (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 374);
— Відомий вчений природи Іван Володимирович Мічурін правильно вказує, що живитися треба досягненнями нового життя! (Довж., І, 1958, 458).
5. неперех., на що. Свідчити про що-небудь.
Ніщо не вказувало на присутність людського житла на цих суворих самітних берегах (Донч., III, 1956, 342).
Значення в інших словниках
- указувати — ука́зувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- указувати — (кому) звертати увагу чию, ф. тикати пальцем <�в очі>; (на що) показувати; (пальцем) тицяти; ЖМ. повчати, научати, пояснювати, давати вказівки, робити зауваги; (на наявність) свідчити про; (літературу) рекомендувати; (дату) називати; (дорогу в житті) бути взірцем <�прикладом> для кого. Словник синонімів Караванського
- указувати — див. примушувати Словник синонімів Вусика
- указувати — Зазначувати, зазначити, позазначувати, означувати, означити, поозначувати, позначувати, позначити, див. приказувати, веліти, розпоряджатися Словник чужослів Павло Штепа
- указувати — УКА́ЗУВАТИ (ВКА́ЗУВАТИ), ую, уєш, недок., УКАЗА́ТИ (ВКАЗА́ТИ), укажу́, ука́жеш, док. 1. що і без прям. дод. Жестом, рухом, спрямованим кудись, на когось, щось, привертати до кого-, чого-небудь увагу; показувати. Словник української мови у 20 томах
- указувати — (вказувати), -ую, -уєш, недок., указати (вказати), укажу, укажеш, док. 1》 перех. і неперех. Жестом, рухом, спрямованим кудись, на когось, щось, привертати до кого-, чого-небудь увагу; показувати. Указувати дорогу. 2》 неперех., на що. Великий тлумачний словник сучасної мови
- указувати — ВІДЗНАЧА́ТИ (висловлюючись, розповідаючи тощо, звертати увагу на щось), ВІДМІЧА́ТИ, ЗАУВА́ЖУВАТИ, ВІДЗНА́ЧУВАТИ, УКА́ЗУВАТИ (ВКА́ЗУВАТИ), КОНСТАТУВА́ТИ, ПІДМІЧА́ТИ рідко, ВІДМІ́ЧУВАТИ рідше. — Док. Словник синонімів української мови
- указувати — Ука́зувати, ука́зую, -зуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- указувати — Указувати, -зую, -єш сов. в. указати, -жу, -жеш, гл. Указывать, указать, показать. Укажи палець, а він руку просить. Ном. № 4858. Бодай же ти, дівчинонько, щастя-долю мала, що ти мені молодому дорогу вказала. Мет. 452. Словник української мови Грінченка