укорочувати
УКОРО́ЧУВАТИ (ВКОРО́ЧУВАТИ), ую, уєш і заст. УКОРОЧА́ТИ (ВКОРОЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УКОРОТИ́ТИ (ВКОРОТИ́ТИ), очу́, о́тиш, док., перех.
1. Робити що-небудь коротшим, меншим за довжиною.
— Ох лишенько! Це ж вийде ціле «посланіє»! Треба вкоротити, — подумав о. Артемій. І він почав вкорочувати (Н.-Лев., IV. 1956, 164);
З-під рук у батька вхопила [Тоня] його чабанські ножиці і вже замахнулась ними обстригати, вкорочувати свої вії (Гончар, Тронка, 1963, 65);
// Робити коротшим, меншим за довжиною, ніж звичайно, ніж потрібно.
Мошка посадили шити сукні в себе в покоях, щоб він часом не вкрав матерії та не вкоротив шлейфів (Н.-Лев., III, 1956, 244).
2. Робити що-небудь менш тривалим у часі.
Боже милий, Чому ти не хочеш Укоротить свої темні, Тяжкі мені ночі!.. (Шевч., І, 1963, 235);
Співали другі півні, вкорочували й так недовгої ночі (Ю. Мушк., Чорний хліб, 1960, 162).
Укоро́чувати (укороти́ти) ві́ку (вік, життя́, заст. живота́) — зменшувати тривалість життя, ставати причиною чиєїсь передчасної смерті.
Його сивуха запалила І живота укоротила (Котл., І, 1952, 90);
— Помиріться з Олександром та живіть, як люди, у згоді! Не крайте мого серця на старість, не вкорочуйте мого віку (Коцюб., І, 1955, 36);
— Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! — і руками показав [Роман], як вкоротить життя Стадницькому (Стельмах, І, 1962, 439);
Укоро́чувати (укороти́ти) ходи́ (ходу́, крок і т. ін.) — збавляти крок, сповільнювати ходу, іти повільніше.
Христя трохи вкоротила ходи. Кирило, порівнявшись з нею, витяг люльку і почав набивати (Мирний, III, 1954, 68);
Укоро́чувати (укороти́ти) шля́ху (шлях, доро́гу і т. ін.) — ідучи навпростець, зменшувати відстань.
Пішоходці вкоротили собі дорогу: замість ходити битим шляхом, вони здавна втоптали вузеньку стежечку навпрошки (Крим., Вибр., 1965, 337);
Я йшов на снідання, хтів шляху вкоротити (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 95).
◊ Укоро́чувати (укороти́ти) язика́ (язик):
а) (кому) примушувати кого-небудь замовкнути або менше говорити.
Сама аж киплю. Рада б і на досвітки її посилати, щоб укоротити цокотухам язика (Барв., Опов.., 1902, 296);
б) (собі) не говорити зайвого.
— Раджу панові, вкоротити свій язик! — Я, здається, тут начальник? — спалахнув Заславський (Кач., II, 1958, 445).
Значення в інших словниках
- укорочувати — укоро́чувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- укорочувати — Коротити; (вік) скорочувати; (язика) при-, втинати, примушувати мовчати кого; (крок) СПОВІЛЬНЮВАТИ. Словник синонімів Караванського
- укорочувати — УКОРО́ЧУВАТИ (ВКОРО́ЧУВАТИ), ую, уєш і заст. УКОРОЧА́ТИ (ВКОРОЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УКОРОТИ́ТИ (ВКОРОТИ́ТИ), очу́, о́тиш, док., що. 1. Робити що-небудь коротшим, меншим за довжиною. – Ох лишенько! Це ж вийде ціле “посланіє”!... Словник української мови у 20 томах
- укорочувати — (вкорочувати), -ую, -уєш і заст. укорочати (вкорочати), -аю, -аєш, недок., укоротити (вкоротити), -очу, -отиш, док., перех. 1》 Робити що-небудь коротшим, меншим за довжиною, ніж звичайно, ніж потрібно. 2》 Робити що-небудь менш тривалим у часі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- укорочувати — укороти́ти / укоро́чувати язика́ (язи́к). 1. кому. Примушувати кого-небудь замовкнути або менше говорити. Сама аж киплю. Рада б і на досвітки її послати, щоб укоротити цокотухам язика (Ганна Барвінок). 2. чий, чийого. Помовчати, не говорити зайвого. Фразеологічний словник української мови
- укорочувати — ЗМЕ́НШУВАТИ (робити меншим обсяг, величину, кількість чого-небудь), УМЕНША́ТИ (ВМЕНША́ТИ) розм., УМЕ́НШУВАТИ (ВМЕ́НШУВАТИ) розм., УБАВЛЯ́ТИ (ВБАВЛЯ́ТИ) заст., ЗМЕНША́ТИ діал., УЙМА́ТИ діал., УМАЛЯ́ТИ рідко, УМА́ЛЮВАТИ рідко; ПЕРЕПОЛОВИ́НЮВАТИ розм. Словник синонімів української мови
- укорочувати — Укоро́чувати, -чую, -чуєш і укороча́ти, -ча́ю, -ча́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)