упадати

УПАДА́ТИ¹ (ВПАДА́ТИ), а́ю, а́єш, недок.

1. заст. Падати.

Багато громів упадало з небес, Багато земля натворила чудес (Мал., Звенигора, 1959, 24);

З грізним білим шумовинням Упадає річка з скель (Шер., Удень.., 1962, 9).

◊ Упада́ти в но́ги (до ніг) — робити земні уклони комусь.

Руками, обхопила [Варка] тин коло хати, цілує та плаче, та кричить;.. людям дякує, усім до ніг упадає (Вовчок, І, 1955, 177).

2. рідко. Втрачати силу, значення; занепадати.

Ремесло ковальське упадає, люди ходять до кузні, але вже не для ковальської роботи (Кобр., Вибр., 1954, 177);

Дочка повдовіла і вернула назад додому, господарство упадало і марніло (Фр., III, 1950, 443).

◊ Упада́ти на си́лі див. си́ла;

Упада́ти се́рцем — сильно переживати, переходити в стан крайньої безнадії.

— Посивію, занидію, а не здамся лиху. Я нездатливий зроду. Будь же й ти мужня до краю і не впадай серцем. Перебудемо лиху годину, і знов для нас ясно засвітить сонце (Н.-Лев., VII, 1966, 210).

3. Працювати старанно, з великою сумлінністю.

— Звісно, я там більше впадаю, там дітей куток (Барв., Опов.., 1902, 133).

4. коло (біля) кого, над ким, за ким. Турбуватися, піклуватися.

Хоть як не гордує було козак любощами перед товариством, а як вернеться до господи, як зачне коло його упадати ластівкою мати, як стане голубити сестра,.. то й тверде, як залізо, серце пом’якшає (П. Куліш, Вибр., 1969, 99);

Хазяйка упадала біля гостя, не знаючи, чим ще почастувати його, як прислужитись (Тулуб, В степу.., 1964, 90);

— Ну, що болить тобі, донечко, що? — упадав він над немовлям (Гончар, Тронка, 1963, 303);

Настуся упадала за хворою Оленою так, немовби це була її рідна сестра (Коп., Вибр., 1953, 382).

5. коло (біля) кого, за ким, перед ким. Домагатися чиєїсь прихильності, запобігати ласки в когось.

В новій і незвичній ролі гостя довелося Шевченкові побувати і в маєтках українського панства, яке навперебій упадало біля знаменитого поета (Слово про Кобзаря, 1961, 47);

— Та хай дядина не думає, що ми перед нею упадаємо (Багмут, Опов., 1959, 4);

// коло (біля) кого, за ким, рідко до кого. Маючи почуття симпатії, кохання до когось, виявляти увагу, залицятися.

[Палажка:] То ти так думаєш, а вона інше гадає… Чого, бач, до тебе упадає Іван, а не до неї!.. От її зло і розбира (Мирний, V, 1955, 220);

Зараз Вутаньці подобалось, що він так упадає коло неї (Гончар, II, 1959, 181);

Колись, тільки-но вона почала дівувати, за нею упадав Євдоким (Стельмах, Хліб.., 1959, 233).

◊ Сліпма́ упада́ти за ким — палко кохаючи кого-небудь, залицятися, намагатися невідступно бути поряд.

[Одарка:] Парубки за нею сліпма упадають, а їй тілько б жартувать!.. (К.-Карий, І, 1960, 197).

6. заст. Припадати, випадати комусь.

Упадає некрутська черга на його, Ігната, которому, каже, сповнилось вісімнадцять літ (П. Куліш, Вибр., 1969, 272);

На день упадає заробітку по півкарбованця (Барв., Опов.., 1902, 423);

// безос. Траплятися, доводитися.

Щоправда, — пером, чорнилом Сковорода міг писати свої твори десь, або ж у вчителя в селі, на пасіці, але ж обмірковувати їх, виношувати і на людях перевіряти — завше упадало йому тільки в мандрівках (Тич., III, 1957, 102).

Не впада́є, безос. — не можна, не вдається через несприятливі, невідповідні умови.

— Бабусечко, голубочко! То ви з нами житимете? — Чого б то й бажати, та не впадає (Вовчок, І, 1955, 116).

7. у знач. вставн. сл., заст. упада́є. Уживається в значенні, близькому до слів отже, виходить.

У старосвіщину [старосвітщину] знаєте, які люде були: здорові, сильні, великі, от і він, упадає, з тих-то людей велетенського роду (Барв., Опов.., 1902, 424).

8. діал. Личити, належати.

— Ярина вже дівка, то їй впадає йти на музики, а я ще мала (Л. Укр., III, 1952, 652).

УПАДА́ТИ² див. впада́ти¹.