упереджати

УПЕРЕДЖА́ТИ, а́ю, а́єш i УПЕРЕ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., УПЕРЕДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех., діал.

1. Випереджати.

Пустився він так скоро, що й упередив передніх (Сл. Гр.);

// Вгадуючи чиє-небудь бажання, намір, робити щось наперед, раніше.

Він услугував мені, упереджав мої бажання (Фр., IV, 1950, 373);

Шпаківський зрозумів, що кмітлива насмішниця.. легко упереджує його наміри, не дожидаючи, поки він зважиться їх висловити (Вол., Місячне срібло, 1961, 31).

2. Заздалегідь попереджати кого-небудь про щось небезпечне, небажане; застерігати.

[Трохим:] Чого ви на мене наступаєте? Чи не хочете схопить за чуба або вдарить? То я вас упереджаю: не наважайтесь того робить, бо я можу забуть, що ви мені батько! (Кроп., IV, 1959, 227);

Дехто.. упереджав Дороша: — І з ким то ти боротись насміливсь, проти кого пішов? (Крот., Сини.., 1948, 44);

[Руфін:] Я думав хоч тебе порятувати, упередивши… [Прісцілла:] Як? Мене саму? І ти міг думать — я на се пристану? Нізащо в світі! (Л. Укр., II, 1951, 387);

«Може, треба було упередити Казимира про Стасині погані думки?» — міркував я (Мур., Бук. повість, 1959, 70).