1. Словник української мови в 11 томах

упоєний

УПО́ЄНИЙ (ВПО́ЄНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упої́ти.

Целя, упоєна тим блиском, тим теплом, тою фізичною розкішшю життя, весни і молодості, всміхнута і рум’яна (Фр., II, 1950, 290);

Ми впали несподівано, мов блискавка, на голови упоєних своєю перемогою панів (Кач., Вибр., 1953, 323);

*Образно. Упоєні на бенкетах кривавих невільники-народи спали довго у спільній віковій своїй темниці (Л. Укр., І, 1951, 269);

Сонце падало в долину, наче збита голова. Нахилялась, червоніла кров’ю впоєна трава (Перв., І, 1958, 266).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. упоєний — упо́єний дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. упоєний — УПО́ЄНИЙ (ВПО́ЄНИЙ), а, е. Дієпр. пас. до упої́ти. Целя, упоєна тим блиском, тим теплом, тою фізичною розкішшю життя, весни і молодості, всміхнута і рум'яна (І. Франко); Ми впали несподівано, мов блискавка, на голови упоєних своєю перемогою панів (Я. Словник української мови у 20 томах
  3. упоєний — (впоєний), -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до упоїти. Великий тлумачний словник сучасної мови