ухопити

УХОПИ́ТИ (ВХОПИ́ТИ), оплю́, о́пиш; мн. ухо́плять; док., перех.

1. Швидко, рвучко взяти кого-, що-небудь, схопити.

Скочив Тиміш, сам не свій, ухопив рушницю, та й устрелив чорного ворона (Вовчок, І, 1955, 55);

Мокрина сіла на човні, вхопила весло, одіпхнула ним полеглий очерет і посунула вперед свого човна (Н.-Лев., II, 1956, 239);

Ухопив [Чіпка] маленьку дівчинку Парасю, четвертий годок пішов, та й несе… (Мирний, І, 1949, 282);

Черниш вхопив його обома руками, радісно затряс: — Маковейчик!.. Соловейчик!.. (Гончар, III, 1959, 214);

Тимко вхопив Маркову торбу з харчами і приніс її дядькові (Тют., Вир, 1964, 248);

// Швидко й міцно взяти кого-, що-небудь за щось.

Де не взявся сизокрилий Голубок — Як ухопить Горобчика за чубок! (Гл., Вибр., 1957, 88);

Я наздогнав його, ухопив за піджачок (Хотк., І, 1966, 162);

Я вже хотів був злазити з вікна на карниз, як раптом вікно відчинилось, чиїсь руки вхопили мене за поперек і втягли до кімнати (Сміл., Сашко, 1954, 5);

Вона рішуче вхопила хлопця за плечі й трусонула його (Кир., Вибр., 1960, 286);

// Наздогнавши або приловчившись, упіймати кого-небудь.

Незчулась [мати], як зуспіли Дніпрові дівчата — Та до неї, ухопили. Та й ну з нею гратись, Радісінькі, що піймали (Шевч., І, 1963, 359);

Він скочив на коня да й почав його крутити да кидати на всі боки, що ні мати, ні сестра не одважились ухопити коня за поводи (П. Куліш, Вибр., 1969, 137);

Вже біля хвіртки Юрко ухопив Франку за лікоть (Чорн., Визвол. земля, 1959, 109);

// Узявши кого-небудь, помістити на щось або повезти, забрати з собою.

— О ти, моя щебетушечко малая! — промовив дід, прикро дивлячись на онуку. Ухопив на руки, підняв, поцілував у гаряче її личко (Мирний, І, 1954, 286);

— Коли хоч, ухопимо дівойку [дівоньку], та й гайда в Чорну Гору!.. (П. Куліш, Вибр., 1969, 81);

Мерщій ухопили Давида на підводу й на станцію (Головко, II, 1957, 180);

// Підхопити.

Бистра вода вхопила човни й понесла їх стрілою (Н.-Лев., II, 1956, 416).

Ухопи́ти в обі́йми кого — швидко обійняти когось.

Мати вже чекала на нього там. Без слів ухопила вона його в обійми, тісно притулила до себе (Л. Укр., III, 1952, 558);

Він рвонувся назустріч бабусі, але її вже вхопили в обійми відразу з півдюжини тонконогих дівчаток (Загреб., Спека, 1961, 253);

Ухопи́ти го́лову в ру́ки (в доло́ні) — рвучко обхопити голову руками, тужачи, переживаючи і т. ін.

Як прийшов він додому, як сів, як ухопив голову в руки і просидів всю ніченьку до самого світа (Н.-Лев., І, 1956, 538);

Ухопивши голову в долоні, цілими годинами сидить безщасна дівчина непорушно, потонувши в безрадісних думах (Хотк., II, 1966, 90);

Ухопи́ти пові́тря — дихнути, вдихнути.

— Небезпечна річ — ці тайгові пожежі.. Тоді єдиний рятунок — у воду! Впірнув з головою й висувай носа тільки для того, щоб ухопити повітря (Донч., II, 1956, 67);

Це гавань, а нам хочеться ухопити повітря з вільного моря (Ю. Янов., II, 1958, 50).

♦ За гаря́че й студе́не ухопи́ти див. гаря́чий;

Ухопи́ти на гаря́чому [вчи́нку] — те саме, що Впійма́ти (спійма́ти, злови́ти, засту́кати і т. ін.) на гарячому ( див. гаря́чий).

[Руфін:] Так, я довідався, що ваші збори вже викрито, і що туди сьогодні пошлють вігілів із центуріоном, щоб вас вхопити на гарячім вчинку (Л. Укр., II, 1951, 386);

Ухопи́ти на зуб (на зу́ба) — те саме, що Узя́ти на зуб ( див. узя́ти).

— Він же як ухопить на зуба, то й до нових віників пам’ятатимеш (Кучер, Трудна любов, 1960, 254);

Ухопи́ти ши́лом (на пи́ло) па́токи див. па́тока;

Ухопи́в, як соба́ка обме́тащі див. обме́тиця;

Хапу́н ухопи́в див. хапу́н;

Як хап ухопи́в див. хап².

2. розм. Заволодіти ким-, чим-небудь, одержати щось.

— Та се то ми знаємо, — каже Гвинтовка, — що ви того тілько й пасли, як би вхопити щонайкращий шматок із козацької здобичі! (П. Куліш, Вибр., 1969, 128);

— Треба сватати Гризельду, бо цей князь Домінік очевидячки вхопить її перед самісіньким моїм носом, — подумав Єремія (Н.-Лев., VII, 1966, 51);

// Одержати незадовільну або гіршу, ніж хотілося, оцінку на уроці, екзамені.

— Бачили? — зітхнув Юрко. — Он яка йому почесть, а я, дурень, двійку вхопив… (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 90);

Радість його побільшується ще й тим, що медаль, яка дісталася Ліні, вислизнула з рук іншого претендента — Лукіїного сина,.. який перед самим фінішем на чомусь спіткнувся, вхопив пару четвірок (Гончар, Тронка, 1963, 136).

♦ Ухопи́ти ляща́ — дістати ляпаса.

А якщо ж хто думає, що.. до неї можна буде залицятись, — ох, дуже той ризикує вхопити від неї ляща! (Гончар, Тронка, 1963, 326);

Ухопи́ти о́близня див. о́близень;

Ухопи́ти сторчака́ (сторчаки́) див. сторча́к¹.

3. перен. Осягнути, зрозуміти.

Високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (Коцюб., І, 1955, 253);

Якась думка свердлить йому мозок, але він ніяк її не впіймає, ніяк не ухопить (Хотк., І, 1966, 60);

// Сприйняти щось нюхом, слухом, зором.

На мить Андрієві ніздрі вхопили знайомий запах олії, пари, сухого жару вогняної печі (Коцюб., II, 1955, 90);

// З виразу обличчя, очей дізнатися, здогадатися про щось.

— Хочемо здійняти вас, діду, на карточку. — А це ж нащо? — чогось стурбувався дід. — Це вже ви, діду, скоро вмрете, то щоб була про вас пам’ятка, — жартує з дідом жвава невістка, вхопивши в його очах турботу (Вас., II, 1959, 520).

♦ Скі́льки (до́ки) о́ко вхо́пить — скільки можна побачити, скільки доступно зорові.

— Завітрюжить, видно, завтра, — каже Корній.. — А ось для нас ці прикмети вже не дійсні, — зауважує льотчик.. — Лише до цього обрію, доки око вхопить, ці прикмети мають силу (Гончар, Тронка, 1963, 16);

Ухопи́ти очи́ма — побачити, помітити.

[Килина:] Як з’явилась вона [баришня] на святках меж дівчатами, так Конон як вхопив її очима і вже відтоді і не зводе [зводить] їх з неї (Кроп., II, 1958, 427);

Він злегка повернув голову, ухопив очима плечі й коротку шию Касія (Мик., II, 1957, 517);

Ухопи́ти тропи́ див. тропа́.

4. З’їсти, випити що-небудь похапцем.

Вівця не слухає Грицькового покрику: біжить швиденько до зеленого моріжку вхопити свіжої травиці (Мирний, II, 1954, 55);

На степу росте багато їстівного зела, треба лише знати, яке його можна їсти, щоб бува блекоти не вхопити (Ю. Янов., II, 1958, 180);

Вхопивши гуляшу, Гриня кривиться: стільки в ньому перцю, що в роті горить (Гончар, Тронка, 1963, 126).

5. Охопити, з’явитися (про почуття, стан).

Хотілося ляснути шапкою об мостину та й налаяти свою бурлацьку долю собачою — такий чогось жаль ухопив (Вас., І, 1959, 250);

// безос. Несподівано уразити (про хворобу, біль).

— Я випила чарочку, з’їла пиріжка, подякувала, пішла собі… Коли це ввечері як ухопить мене… Горенько! (Л. Янов., І, 1959, 85);

// безос. , вульг. Померти.

— Чи доведеться нам коли вернуться додому? — спитав Кавун наче сам до себе. — Як ухопить нашого пана, то, може, й повертаємось, — промовив Микола (Н.-Лев., II, 1956, 208);

— Щоб тебе вхопило! — скрикнула Онилька з серцем (Григ., Вибр., 1959, 45).

♦ Ді́дько (чорт і т. ін.) ухопи́в (ухо́пить і т. д.) кого, вульг. — помер (помре) хто-небудь.

— Завтра або позавтру, може, дідько вхопить мене! Гуляймо, хлопці, поки час, поки наше! (Фр., IV, 1950, 8);

— Живий? — торсонув за плече побратима Чоботар. — Ще мене чорти не вхопили, — грубо озвався Шмалько (Добр., Очак. розмир, 1965, 168);

Жаль ухопи́в за се́рце — стало дуже жаль, дуже шкода.

[Гапка:] Як ухопив мене жаль за серце, як ухопив, що Василь тебе взяв, а не Степаниду (Кроп., II, 1958, 175);

Жар ухопи́в кого — комусь стало жарко.

Так мене жар ухопив (Номис, 1864, № 8192);

Моро́з ухопи́в за пле́чі кого — про неприємне відчуття холоду від несподіваного сильного переляку, переживання тощо.

— Витріщила [Параскіца] на мене очі, аж мене мороз вхопив за плечі (Коцюб., І, 1955, 263);

Ухопи́ти за се́рце:

а) дуже схвилювати, зворушити.

— Забув князь і про свою челядь, і про те, що заблудив у пущі: вхопила його за серце тая чудовная краса (П. Куліш, Вибр., 1969, 249);

б) (безос.) з’явилося хвилювання, зворушення.

Як почула я такі слова ласкаві, аж за серце мене вхопило (Вовчок, І, 1955, 10).

6. з інфін. Почати.

Як ухопив її мороз щипати — і головка закрутилась, і серце забилось, і сльози з очей (Вас., II, 1959, 211).