ухопити

ВДИХА́ТИ (дихаючи, наповнювати легені повітрям, газом, парою тощо), ВДИ́ХУВАТИ рідше; ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), ВТЯГА́ТИ (УТЯГА́ТИ), ВТЯ́ГУВАТИ (УТЯ́ГУВАТИ), КОВТА́ТИ, ЛОВИ́ТИ, ХАПА́ТИ, СХО́ПЛЮВАТИ (перев. у спол. із сл. повітря). — Док.: вдихну́ти, ввібра́ти (увібра́ти), втягну́ти (утягну́ти), втягти́ (утягти́), протягну́ти, потягти́ (потягну́ти), ковтну́ти, вхопи́ти (ухопи́ти), схопи́ти. Відпочити сів І вдихаю радісно пахощі полів (Д. Павличко); На повні грудивдихував вологу (Л. Первомайський); Терезка сиділа мовчки, з насолодою вбираючи в себе міцне повітря (М. Томчаній); Повними грудьми втягаючи в себе морозне повітря, подався Семен дорогою ген за село (М. Коцюбинський); Всі троє посідали перед вогнищем і, нервово втягуючи в себе.. пахощі, неспокійно вертять головами (В. Козаченко); Я кинувся до вікна, широко відчинив його, почав жадібно ковтати свіже повітря (Я. Гримайло); Ловив грудьми холодне повітря (М. Коцюбинський); Всміхався в простори й жадно хапав легенями весняне повітря (А. Головко).

ЗРОЗУМІ́ТИ що і без додатка (правильно сприйняти зміст, значення, суть чого-небудь), ЗБАГНУ́ТИ, УБАГНУ́ТИ (ВБАГНУ́ТИ) розм., УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ) розм., УТЯ́МИТИ (ВТЯ́МИТИ) розм., ЗМЕТИКУВА́ТИ розм., УТОРО́ПАТИ (ВТОРО́ПАТИ) розм., РОЗТОРО́ПАТИ розм., РОЗЧО́ВПАТИ розм., РОЗЧУ́ХАТИ розм., РОЗШОЛО́ПАТИ (РОЗЧОЛО́ПАТИ) розм., ЗМИКИ́ТИТИ розм., ВТЕЛЕ́ПАТИ фам., УРОЗУМІ́ТИ (ВРОЗУМІ́ТИ) заст., РОЗЧУ́МАТИ діал., ЗМІРКУВА́ТИ діал., ВИ́РОЗУМІТИ рідко; УЛОВИ́ТИ (ВЛОВИ́ТИ), УХОПИ́ТИ (ВХОПИ́ТИ), СХОПИ́ТИ розм. (швидко, легко); РОЗІБРА́ТИСЯ у чому, РОЗГАДА́ТИ, РОЗКУСИ́ТИ розм., РОЗКУМЕ́КАТИ фам. (щось складне, неясне, заплутане). — Недок.: розумі́ти, тя́мити, уло́влювати (вло́влювати), схо́плювати, розбира́тися, розга́дувати, розку́шувати рідко. Прочитавши кілька рядків і не зрозумівши змісту, він закрив книжку (Григорій Тютюнник); Тут мій герой не те щоб дрейфив, а просто говорив, що його не так зрозуміли (М. Хвильовий); Роман з болем і жалістю збагнув, що стара й досі виглядає свого Івана (М. Стельмах); Спершу нічого не міг утямити, тільки дивився пильно, й на його смаглявому виду з'явився переляк (Є. Гуцало); З отих криків годі було щось уторопати. Цигуля не із слів зрозумів, а просто відчув серцем, що все провалилося (А. Головко); Зразу він наче не розчовпав, про що річ, але за мить страшна думка блиснула йому в голові (М. Коцюбинський); Він спершу не розумів, про що йдеться, а коли розшолопав, куди навертає Сагайдак, то йому одразу аж млосно стало (С. Добровольський); Ніхто в Терпінні не змикитив, яку вигоду матиме Дрочило від пастухування свого приймаченка (І. Головченко і О. Мусієнко); (Старшина:) Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумієте (І. Карпенко-Карий); Не міг вирозуміти (Семен), про що бесідник говорить (Лесь Мартович); Даша прислухалася, але не могла вловити змісту (С. Журахович); Руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський); Для неї, яка з трійок не вилазила, було просто дивовижно, як він швидко все схоплював, який розум у нього чіткий та бистрий (О. Гончар); — Зрозуміло, — зітхнув Анрі-Жак, хоча насправді розібрався в цьому значно пізніше (Ю. Яновський); Дівчачу натуру трудно розгадати (Г. Квітка-Основ'яненко); На його загостреному знизу обличчі межуються і пошана до Мірошниченка, і якась інша, більш потайна думка, яку не так уже й важко розкусити (М. Стельмах); Вона тепер лише розкумекала, чого прийшли люди, і голосним жалісливим тужінням ніби хотіла компенсувати витрачений на міркування час (І. Кириленко). — Пор. доду́матися, 1. розумі́ти, усвідо́млювати.

ОДЕ́РЖАТИ (заслужити якусь оцінку на уроці або екзамені), ОТРИ́МАТИ, ДІСТА́ТИ, ЗАРОБИ́ТИ розм.; УХОПИ́ТИ (ВХОПИ́ТИ) розм., СХОПИ́ТИ розм. (незадовільну або нижчу, ніж хтось сподівався). — Недок.: оде́ржувати, отри́мувати, дістава́ти, заробля́ти, хапа́ти, схо́плювати. Ася.. одержала з математики двійку, всім було дуже сумно за неї (О. Іваненко); На вступних екзаменах з літератури я схопив "трійку" (А. Хорунжий).

ОДЕ́РЖАТИ (зазнати на собі певної дії кого-, чого-небудь), ОТРИ́МАТИ, ДІСТА́ТИ, ЗАРОБИ́ТИ розм., ЗДОБУ́ТИ розм.; СХОПИ́ТИ розм., УХОПИ́ТИ (ВХОПИ́ТИ) розм. (раптово, несподівано). — Недок.: оде́ржувати, отри́мувати, дістава́ти, заробля́ти, здобува́ти, схо́плювати. Я простяг у напрямку до борців руки й одержав кілька добрих стусанів у щелепи (Ю. Яновський); Так отримав по пальцях, що й досі, при згадці, щемлять вони (М. Стельмах); Падає отаман Балабан, діставши три смертельні рани (О. Довженко); — То дарма, що собі заробили болячку, по токах чужих ходячи, зате он кому повні винбарі зерном поналивали (А. Головко); Був покликаний (Іванов) до армії на початку війни і відвоював, поки не здобув сухоти в Мазурських болотах (Ю. Смолич); На ранок його знову схопив кашель, закололо в боці (Ю. Бедзик).

СПРИЙМА́ТИ (розпізнавати що-небудь органами чуттів, осягати розумом), УЛО́ВЛЮВАТИ (ВЛО́ВЛЮВАТИ), ЛОВИ́ТИ, СХО́ПЛЮВАТИ, ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), ВСО́ТУВАТИ (УСО́ТУВАТИ), ПРИЙМА́ТИ рідше, ХАПА́ТИ рідше. — Док.: сприйня́ти, улови́ти (влови́ти), пійма́ти розм. упійма́ти (впійма́ти) розм. схопи́ти, ввібра́ти (увібра́ти), вбра́ти (убра́ти), всота́ти (усота́ти), прийня́ти, ухопи́ти (вхопи́ти). Та й самі картини дядькові відтепер уже сприймав інакше: краще розумів їх, більше вражали і подобались (А. Головко); Тітка сприйняла мої слова всерйоз і задумалась (Є. Гуцало); Це якраз той період, коли дитина починає узагальнювати явища, починає вловлювати якісь доти їй не доступні закономірності життя (О. Гончар); Він точно вловлював контурні лінії і тушкував тіні.. м'яко й рівно (З. Тулуб); Ми були захоплені відвагою робітників і заспівали з ними й собі, ловлячи окремі слова (П. Панч); Він дивився їй в обличчя, хотів впіймати вираз очей (Ю. Збанацький); Він вбирав у себе ліс, вбирав його пісні і плачі (Ю. Мушкетик); Я.. жадібно вбираю, всотую все, що тут грає радістю, світиться і мигоче (М. Бажан); Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужно приймали все до нудоти знайоме (М. Коцюбинський); Високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський).

УЗЯ́ТИ (ВЗЯ́ТИ) (захоплювати рукою, руками, зубами, якимсь знаряддям тощо); УХОПИ́ТИ (ВХОПИ́ТИ), СХОПИ́ТИ, ХОПИ́ТИ діал., ХВАТОНУ́ТИ розм. (перев. швидко, рвучко); ПРИЙНЯ́ТИ, ПРИЙМИ́ТИ діал. (від когось, звідкись — до рук, на плечі тощо). — Недок.: бра́ти, хапа́ти, хвата́ти розм. схо́плювати, прийма́ти. Одягся він, узяв сокиру, пішов (М. Коцюбинський); — Бери весло та правуй за мною (І. Нечуй-Левицький); Ухопив пес цілого пирога (О. Ковінька); Федот поблід, міцно схопив Прокопа за руку (Григорій Тютюнник); Олена схоплює мене за праве вухо (І. Микитенко); Хлопець хопив кусень пирога (С. Ковалів); Мусив ловити (Алі) мент, коли човен опускався врівень з його плечем, щоб зручно було прийняти важкий мішок (М. Коцюбинський).