1. Словник української мови в 11 томах

харчання

ХАРЧА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. харча́ти і звуки, утворювані цією дією.

Його почало душити, і він простягся на ліжку без руху. Лише харчання свідчило, що життя ще не втекло зі старого тіла (Фр., IV, 1950, 184);

Батько обережно відчинив двері. А там таке гарчання та харчання, ніби собаки гризуться (С. Кравч., Бувальщина, 1961, 36);

Дід протягся і скоро захріп, а Івась ще довго слухав його сопу та харчання (Мирний, І, 1954, 174).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. харчання — харча́ння іменник середнього роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. харчання — ХАРЧА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. харча́ти і звуки, утворювані цією дією. Його почало душити, і він простягся на ліжку без руху. Лише харчання свідчило, що життя ще не втекло зі старого тіла (І. Франко); Батько обережно відчинив двері. Словник української мови у 20 томах
  3. харчання — -я, с., розм. Дія за знач. харчати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови