харчати

ХАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм.

1. Те саме, що хрипі́ти.

Переляканий осавула тільки харчав під Кавуном (Н.-Лев., II, 1956, 203);

Гошка прибичовує його [теля] коло полудрабка так, що воно харчить і крутить головою.— Попусти,— просить Йонька,— задавиться (Тют., Вир, 1964, 517);

— Занедужав чоловік, третій день груди заложило, харчить, стогне, в жару качається (Горд., II, 1959, 282);

*Образно. Міни харчали, як люті пси, і шматували воду, піднімали до темного неба чудернацькі смерчі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 237);

// Говорити з хрипом, сиплим голосом.

— В камеру! В камеру! — харчить Геллерфорт. Поліцаї хапають Тамару з ослона і тягнуть до порога (Хижняк, Тамара, 1959, 148).

2. Видавати хриплі звуки при диханні під час сну; хропти.

Зосталися самі п’яниці. Той харчав, звалившись під лавкою; той сидів, обпершись спиною об косяк вікна (Мирний, І, 1949, 259);

Рудий, бородатий єврей спав, схиливши голову на груди, аж харчав (Вас., І, 1959, 188).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

харчати

Значення в інших словниках