харчати

ХАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., розм.

1. Те саме, що хрипі́ти.

Переляканий осавула тільки харчав під Кавуном (І. Нечуй-Левицький);

– Пустіть! Я їм голови позриваю!.. Повбиваю!.. Потрощу!.. Пустіть! – Далі вже й слова не міг сказати, тільки харчав (Б. Грінченко);

Гошка прибичовує його [теля] коло полудрабка так, що воно харчить і крутить головою. – Попусти, – просить Йонька, – задавиться (Григорій Тютюнник);

– Занедужав чоловік, третій день груди заложило, харчить, стогне, в жару качається (К. Гордієнко);

* Образно. Міни харчали, як люті пси, і шматували воду, піднімали до темного неба чудернацькі смерчі (Ю. Бедзик);

// Говорити з хрипом, охриплим голосом.

– В камеру! В камеру! – харчить Геллерфорт. Поліцаї хапають Тамару з ослона і тягнуть до порога (А. Хижняк).

2. Видавати хриплі звуки при диханні під час сну; хропти.

Зосталися самі п'яниці. Той харчав, звалившись під лавкою; той сидів, обпершись спиною об косяк вікна (Панас Мирний);

Рудий, бородатий єврей спав, схиливши голову на груди, аж харчав (С. Васильченко);

Де упали, там заснули, сопли, харчали і хропли (І. Котляревський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me