харчати

ХРИПІ́ТИ (видавати горлом хрипкі звуки; говорити хрипко), ХАРЧА́ТИ розм., ХАВЧА́ТИ розм., РИПІ́ТИ розм. Цигуля з Юхимом .. витягли Невкипілого. Він бився в руках і не міг крикнути, лише хрипів, зціпивши зуби (А. Головко); — Це ти, Шовкун? — озвався якийсь вершник у темряві.. По голосу не можна було впізнати, хто це такий, бо вершник хрипів (О. Гончар); — Пустіть!.. Я їм голови позриваю!.. Повбиваю!.. Потрощу!.. Пустіть! — Далі вже й слова не міг сказати, тільки харчав (Б. Грінченко); Зачав мій Шпак пісні виводить, — Та ні — зовсім не те виходить: Хоч вельми-дуже запищить, Хоч не до прикладу хавчить (Л. Глібов); Обома руками він держався за кляпи сурдута Хоми і теліпав свойого помічника.., риплячи ненастанно: — Арештувати його! (І. Франко).

ХРОПІ́ТИ (ХРОПТИ́) (видавати хриплі звуки вві сні; міцно спати, видаючи такі звуки), ХАРЧА́ТИ розм., ХАРКОТІ́ТИ діал.; СХРО́ПУВАТИ (час від часу). Посеред двору на сіні, на килимі, укритий баранячим кожухом, хропів Тарас. Хропли слуги коло комори (О. Довженко); В купе задуха. Всі харчать (Я. Качура); Він спав твердо з роззявленим беззубим ротом, харкотів, мов підрізаний (І. Франко); Хтось голосно схропує (Ю. Збанацький).