хатина

ХАТИ́НА, и, ж.

1. Те саме, що ха́та 1, 2; невелика вбога або стара хата (у 1 знач.).

Серед села вдова жила У новій хатині, Білолиця, кароока І станом висока (Шевч., І, 1963, 158);

Продав Павло свою вбогу хатину (Вовчок, І, 1955, 169);

Я чоловік бідний. Грунту нема й крихітки.., одна хатина, та й то стара (Фр., І, 1955, 370);

На лісовій галявині стояла вкрита очеретом хатина (Донч., Вибр., 1948, 212);

Мінливе світло заливало рибальські хатини (Трубл., Шхуна.., 1940, 308).

2. Менша (перев. бічна) кімната в хаті.

Йому вже ввижається, що він розвалив оцю хату, а заложив нову, з світлицею, з хатиною, з великими вікнами… (Мирний, II, 1954, 247);

Та хто се плаче там, в другій хатині? Чиє ридання стримане, тяжке?.. (Л. Укр., І, 1951, 32);

Маленька хата з хатиною були чистенько побілені крейдою (Панч, Гомон. Україна, 1954, 182);

Ночував він у Оксена. Олена перевела дітей в хатину, а велику хату віддала гостеві (Тют., Вир, 1964, 102);

Уляна мала хату на дві половини з невеличкою кімнатою посередині, яку звичайно на півдні називають хатиною (Добр., Тече річка.., 1961, 23).