хвильно

ХВИ́ЛЬНО, присл.

1. Хвилями, у вигляді хвиль.

Хвильно коливалися лани обабіч шляху (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 494).

2. перен. Із хвилюванням; хвилююче, схвильовано.

Груди самі хватали повітря хвильно — хотіли крикнути, позвати (Головко, II, 1957, 173);

Весна приносить радість. Лоскотно пульсує кров, і хвильно б’ється серце (Бурл., О. Вересай, 1959, 148);

// у знач. присудк. сл.

Щасливими очима дивився він на доньку, і було в нього так хвильно на серці, наче це його самого обиратимуть до Верховної Ради (Донч., Дочка, 1950, 88);

Було хвильно й жаль було жінки. Тож іще хвилину тому — з очей аж сипалась веселість і сміх — бриніла вся молодістю й сміхом дівоцьким. А це немов одразу зів’яла. Давид аж невеселий (Головко, II, 1957, 103).