1. Словник української мови в 11 томах

хвилююче

ХВИЛЮ́ЮЧЕ. Присл. до хвилю́ючий 2; бентежно, зворушливо.

Він [учитель] просто з лісу, з партизанських сховів, Прийшов у клас, змарнілий, в бороді, І так до нас хвилююче промовив: — Тепер усе… Тепер кінець біді! (Бичко, Простота, 1963, 111);

Було і страшно і хвилююче привабливо побачити столицю і співати в театрі (Донч., III, 1956, 106);

// Викликаючи хвилювання, зворушення.

— Отут станемо,— сказав Заруба, і вони вийшли з машини.. І одразу почули, як лоскітно і хвилююче пахне земля (Кучер, Трудна любов, 1960, 552);

Хвилююче пахне димок степового вогнища (Хор., Ковила, 1960, 59).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. хвилююче — хвилю́юче прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. хвилююче — ХВИЛЮЮЧЕ – ХВИЛЮЮЧИ Хвилююче, присл. Бентежно, зворушливо; викликаючи хвилювання. – Отут станемо, – сказав Заруба, – і вони вийшли з машини. І одразу почули, як лоскітно і хвилююче пахне земля (В.Кучер); Хвилююче пахне димок степового вогнища (А. Літературне слововживання
  3. хвилююче — ХВИЛЮ́ЮЧЕ. Присл. до хвилю́ючий 2; бентежно, зворушливо. Він [учитель] просто з лісу, з партизанських сховів, Прийшов у клас, змарнілий, в бороді, І так до нас хвилююче промовив: – Тепер усе... Тепер кінець біді! (В. Словник української мови у 20 томах
  4. хвилююче — Присл. до хвилюючий 2); бентежно, зворушливо. || Викликаючи хвилювання, зворушення. Великий тлумачний словник сучасної мови