холонути

ХОЛО́НУТИ, ну, неш; мин. ч. холо́нув, нула, ло і холо́в, ло́ла, ло; недок.

1. Втрачаючи тепло, поступово ставати холодним або холоднішим.

Склянка чаю холола перед ним, а він нетерпляче закусував свою біляву ріденьку борідку та дививсь кудись поверх окулярів (Коцюб., II, 1955, 165);

На кучерявих споришах холонула вечірня роса (Кучер, Пов. і опов., 1949, 28);

// розм. Зазнавати охолодження, замерзати.

Починають мерзнути ноги, холод дошкуляє під жакетом, холоне спина (Хижняк, Тамара, 1959, 131);

Дід-лірник край шляху на вітрі холоне (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 104);

А там, в пітьмі десь, на дорозі, Жінки голосять в сорочках, Холонуть діти на морозі І немовлята на руках (Олесь, Вибр., 1958, 159);

// Втрачаючи тепло, загусати, застигати.

На ливарному дворі холов чавун попереднього топлення (Ю. Янов., II, 1954, 111);

*Образно. На заході над лісами холоне і важчає мідь хмарин (Стельмах, І, 1962, 306);

// Здаватися холодним (через утрату тепла, зменшення випромінювання і т. ін.).

Скриплять вози по затишку долин, Холоне сонце на вечірнім прузі (Дор., Тобі, народе.., 1959, 35);

Холоне синь. Зоря над гаєм, не одцвіте вона ніяк (Сос., І, 1957, 151);

// Ставати холодним від припинення кровообігу (при смерті, непритомності і т. ін.).

[Борис:] Що це з нею́ Оксано, Оксаночко!.. Ні, вона не вмерла!.. Стигнуть очі, холонуть руки, серце не б’ється!.. Оксано!.. Вона мертва!.. (Кроп., І, 1958, 438);

Зібралися вони біля неї, слухали серце, чи не б’ється. Ні, не б’ється. Олечка почала холонути (Хижняк, Тамара, 1959, 191).

◊ Кров холо́не у (в) жи́лах див. жи́ла¹.

2. перен. Відчувати холод від страху, хвилювання, тривоги і т. ін.

Хлопець не може опертися бажанню глянути у вікно, зводить очі… і весь холоне… Там, на чорному тлі шибок, щось біліє… то Хо… Божевільний жах охоплює дитину (Коцюб., І, 1955, 153);

Юрко холоне на ліжку, вражений ніби громом (Коз., Вибр., 1947, 9);

Мар’ян, холонучи, збагнув, що Терентій не жартує, що він, мов гробар, ладен поховати усі його сподівання (Стельмах, І, 1962, 179).

◊ Холо́не душа́ (в душі́, на душі́); Холо́не се́рце (в се́рці, на се́рці) у кого — хтось відчуває переляк, страх, сильне хвилювання.

— А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне!..-Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі, як горіли станції (Гончар, Людина.., 1960, 59);

Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Шевч., І, 1951, 393);

І от… знову увижається мені страшна темнота.. Тихо… глухо… страшно, аж в серці холоне (Мирний, IV, 1955, 332).

3. перен. Ставати холодним до кого-, чого-небудь, безпристрасним; заспокоюватися.

Я раптом холону й кажу до себе: — Нащо говориш неправду́ Ти її зовсім не любиш (Коцюб., II, 1955, 260);

— Та й любите якось чудно, не по-козацькому! Любите, коли спахне в вас ніби якесь полум’я в серці, а потім раптом холонете й не дивитесь на мене (Н.-Лев., VII, 1966, 128);

// тільки 3 ос. Слабнути, зникати (про почуття, переживання і т. ін.).

Ще вона невеличка; в дитячому серці швидко холонуть палкі урази, швидко сохнуть гарячі сльози (Мирний, IV, 1955, 74);

— Серце дрімає.., а завзяття все згасає та якось ніби холоне (Н.-Лев., VI, 1966, 90).